В Ужгороді було багато мерів. Якісь з них відоміші, якісь ні, але всі вони намагалися ушляхетнити Ужгород. Ласло Мегой є неоднозначним мером. З ним пов’язаний дуже страшний період в історії. І все ж сучасники досі сперечаються з приводу цієї людини. Чи був він продуктом свого часу, чи просто жорстокою людиною? Як він прожив своє життя? І що саме він зробив? Про це і йтиметься у статті на uzhhorodyes.com.ua.
Ранні роки життя Ласло Мегоя
Ласло Мегой народився 11 березня 1902 року в Унгварі (нині Ужгород) в Австро-Угорській імперії. Спочатку хлопчик мав зовсім інше прізвище, а саме Пешовнік. Дитинство у Ласло було бідним, він ріс на вулиці Бозош, граючи з м’ячем серед курних вулиць. Після закінчення школи він вступає до греко-католицької чоловічої вчительської семінарії, яку завершує в 1920 році. Там Ласло помітили, адже хлопець дуже добре грав у футбол, а багато семінаристів на той час були активістами міських спортивних клубів. Ласло Пешовнік займався футболом та боротьбою у клубі UAC. Не варто думати, що Ласло був лише хорошим спортсменом. Навчання йому також давалося цілком добре. Після семінарії, в 1921 році, отримавши диплом і склавши іспити, молодик задумався. Він розумів, що одним футболом заробити на життя не зможе. Для багатьох це може здатися дивним, але тоді професійні футболісти були ще рідкістю, та й платили їм все одно не так вже й багато. Саме тому він розумів, що йому доведеться здобути професію. Він вступив на факультет Будапештського університету Петера Пазманя, почав грати за відому Будапештську студентську команду «BEAC» і до 1925 року часто навідувався до Ужгорода.
Подальше життя та здобуття влади
У 1926 році він їде з території сучасного Закарпаття через те, що чехословацька влада переслідувала його за проугорські погляди. Він змінює прізвище і в газетах з’являється невідомий до цього Ласло Мегой – член футбольної секції Будапештського університету та вісім разів член збірної Угорщини з футболу. Більше того, з 1926 до 1929 року Мегой працював у Міністерстві культури Угорщини як спортивний журналіст. Він побував у багатьох країнах Африки та Америки. З 1929 року він починає працювати у міській раді Копошвари.
Багато про життя Ласло Мегоя в цей період не відомо. Він пішов із футбольної команди та працював у міській раді. Про нього не писали в газетах, він не вів щоденники та навіть його друзі дитинства або знайомі не могли нічого розповісти про нього.
Лише у 1938 році, згідно з першим Віденським арбітражем Ужгород, Берегове, Мукачево та інші території Закарпаття увійшли до складу Угорщини, а в свою чергу Ласло Мегой повернувся до Ужгорода. Там він став головним нотаріусом міського голови Ужгорода. У 1941 році він уже зміг здобути посаду мера Ужгорода замість Імре Пелтчарського, який теж був уродженцем цього міста. Щоправда, Пелтчарський походив із знатної дворянської польської родини.
Окремі видання того часу повідомляли про Ласло, що він ужгородець, відомий спортсмен і доктор юридичних наук. На жаль, тоді преса не могла дізнатися про цю людину більше, адже це було не так просто. Перешкодою тому було не лише його прізвище, яке, як виявилося в майбутньому, було хибним, а й вищезгадана відсутність політика в засобах масової інформації близько 10 років.
Приносити присягу новий мер поїхав до Будапешта. Офіційне призначення відбулося там 30 червня 1941 року, а вже 1 липня Ласло зустріли в прикрашеній залі старої ратуші (зараз у цьому будинку розташовується торговельно-економічний коледж КНТЕУ). Вітальну промову сказав заступник мера Олодар Палоці-Горват. У газетах того часу писали, що Ласло Мегой є молодшим мером Угорщини, тому що йому на той момент було лише 39 років. Його молодість, життєрадісність та активність давали величезну надію всім ужгородцям. Оскільки тоді Унгвар був містом із правом прийняття законодавчих актів, Мегоя призначили мером на найближчі 10 років. Тоді він ще, звичайно ж, не підозрював, що не зможе пробути на своїй посаді й половини цього терміну.
Спочатку в місцевій пресі новий мер розкидався обнадійливими обіцянками та планами для людей, говорив, що до 1943 року хоче збудувати ще один міст. Цей міст мав бути десь між нинішнім пішохідним мостом та мостом Масарика. Також він говорив про те, що збудує для всіх бідних доступне житло, возведе для спортсменів міста хороший і сучасний, за мірою того часу, стадіон. А крім цього, мер хотів провести новий водопровід, вважаючи закладений у чехословацькі часи несправним. Він стверджував, що саме через цей водогін у місті величезні перебої водопостачання. Воду в ті роки включали тричі на день по 1 годині. Мав Ласло Мегой й план на повоєнні роки, зокрема, хотів відкрити на базі мінеральних джерел термальний курорт та басейн. Єдине, що вдалося здійснити із цього переліку, це будівництво соціального житла. Зараз важко сказати, де саме розташовувалися будинки для бідних, але приблизно десь біля скотобійні на ділянці Міттелмана у 1941 році почали зводити 42 маленькі однакові будиночки під червоними дахами. Через рік вони вже були готові, до них заселилися сім’ї бідних робітників, які не мали власного житла. Таких будиночків мало бути 84. Інформація про те, скільки всього їх було побудовано, не збереглася до наших днів.
Що робив міський голова Ужгорода?
Ласло Мегой прославився на всю країну, та й за її межами, своїм жорстоким поводженням з євреями. За дуже короткий час за допомогою відповідних комісій: міської поліції, міськради та жандармерії він відібрав у ужгородських євреїв їхні аптеки, склади, магазини, землю, виноградники та подібне нажите майно. Потім він зібрав їх усіх у два гетто: одне діяло на сучасній вулиці Минайській, де в той час розташовувався цегельний завод Мошковича, а інше місце було на вулиці Мукачівській, недалеко від залізничного переїзду. На місці гетто на вулиці Минайській стоїть кам’яний обеліск, який свідчить, що тут колись зібрали для депортації близько 15 тисяч євреїв.
У 1944 році, наприкінці квітня, до Ужгорода приїхав один з основних діячів, який був пов’язаний із депортацією євреїв, Ейхман. У будівлі обласної ради відбулася нарада щодо депортації, на якій Ейхман похвалив мера Ужгорода за те, що той зразково організував виселення єврейського населення. Сам Мегой на цій нараді повторив своє неодноразове прохання якнайшвидше вивезти всіх євреїв з ужгородських гетто.
Післявоєнний період
Після програшу Німеччини та Угорщини у Другій світовій війні люди на зразок Ласло Мегоя оголошуються злочинцями. З 1946 року його шукали на території сучасного Закарпаття за злочини, які він скоїв проти місцевого єврейського населення. Однак виявилося, що Мегой разом із військовими частинами відступив із Комарна на захід до Німеччини, де деякий час проживав в одному з таборів, де перебували біженці з Угорщини. Цей табір потрапив до зони військової відповідальності британських військ.
Коли у 1947 році угорський уряд звернувся до західних союзників, щоб ті видали Ласло Мегоя, їм відповіли, що нині видають лише людей, щодо яких є дуже обґрунтовані звинувачення. Мегой до цієї категорії не входив.
Його зловили вже згодом на території Німеччини, після чого він перебував у різних таборах, зокрема біля міста Гілдесхайм. У 1950 році він іммігрував до Австрії. Тут він став одним з активних членів антирадянської організації, яка включала діячів, які колись проживали на територіях, що увійшли до складу СРСР або до зони його інтересу. Вважається, що Мегой помер в Австрії в 1959 році.