Партизанський рух на Закарпатті під час Другої світової війни був важливим складником боротьби проти нацистських та угорських окупантів. Збройний опір завадив планам загарбників, але розвивався в умовах постійної небезпеки й без належної підтримки, тому часто зазнавав важких втрат. Дії сміливих закарпатців суттєво вплинули на подальший розвиток регіону після визволення. Особливо історики відзначають Олексу Борканюка, Олександра Тканка і Василя Русина. Далі на uzhhorodyes.com.ua ми детально розглянемо початок партизанського руху на Закарпатті, його розгортання у вирішальні місяці війни, а також діяльність головних лідерів опору.
Початок партизанського руху: група Олекси Борканюка
Партизанський рух на Закарпатті розпочався з діяльності групи Олекси Борканюка, однієї з найвідоміших постатей в антифашистській боротьбі нашого регіону. 4 січня 1942 року в Карпатах висадилася парашутно-десантна група, до складу якої входили сім осіб під керівництвом Борканюка. Метою їхньої діяльності було організувати партизанські загони на території окупованого Закарпаття, підривати військові об’єкти, зокрема мости й залізничні шляхи, та саботувати діяльність окупантів.
Однак обставини склалися так, що групі не вдалося реалізувати свої плани. 12 лютого 1942 року Олексу Борканюка заарештували, а інших учасників групи розстріляли. Після арешту лідера групи судили в Будапешті, і 25 вересня 1942 року військовий трибунал засудив його до страти. 3 жовтня 1942 року угорська контррозвідка стратила Борканюка через повішення.
Перед своєю смертю Олекса Борканюк написав прощального листа своїй дружині та дочці, у якому він зазначив, що завжди мріяв повернутися до сім’ї, але на нього чекала неминуча смерть. Він писав про свою готовність прийняти смертний вирок мужньо та з гідністю. Пам’ять про Борканюка була вшанована після війни: йому посмертно присвоїли звання Героя Радянського Союзу.
Група “Закарпатці” Ференца Патакі
19 серпня 1943 року, уночі, біля гори Менчул на Хустщині висадилася парашутно-десантна група “Закарпатці”. Очолював її угорський антифашист Ференц Патакі, а до складу його команди однодумців увійшли закарпатці Степан і Василь Чижмарі, Михайло Дякун, Степан Лизанець, Іван Ловга, а також чехословацький радист Вацлав Цейпер. Останньому з них було доручено перебратися на територію окупованої нацистами Чехословаччини й розгорнути бойову розвідувальну роботу із залученням тамтешніх патріотів.
Група Ференца Патакі швидко встановила численні підпільні зв’язки з місцевими жителями, що дозволило їй стати важливим конспіративним центром для збору розвідувальної та політичної інформації. Цікаво, що допомогу партизанам надавали не лише цивільні, а й солдати угорської армії, котрі були родом із Закарпаття. Архівні документи свідчать, що групу підтримували понад 250 добровольців, які активно долучалися до організації спротиву та допомагали в операціях.
Діяльність Олександра Тканка та Василя Русина
Олександр Тканко був одним із ключових командирів партизанських загонів, які діяли на території Закарпаття. До того, як потрапити на Закарпаття, він здобув значний досвід у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками на Харківщині, Придністров’ї та Буковині. Протягом війни йому доводилося десантуватися в тил ворога тричі, що дозволило набути навичок організації партизанської боротьби в надзвичайно складних умовах. За свої оперативні дії та сміливість Тканко був відзначений званням Героя Радянського Союзу.
У червні 1944 року Тканко отримав нове завдання – очолити десантну групу для операцій на Закарпатті. У ніч із 25 на 26 липня 1944 року його група висадилася на полонині Рівній, що стало початком однієї з найважливіших партизанських операцій у регіоні.
Після завершення війни Олександр Тканко продовжив свою діяльність на Закарпатті, беручи участь у відбудові мирного життя та створенні нових органів влади. Хоча його партизанська кар’єра закінчилася з розформуванням загонів, коли потреба в озброєній боротьбі зникла, Тканко залишився активним учасником суспільного життя на Закарпатті, працюючи в місцевих органах управління. Його внесок у партизанський рух не був забутий – після смерті ім’я діяча увічнили в назвах вулиць і пам’ятниках, а він сам став одним із символів боротьби за визволення Закарпаття.
Василь Русин теж став одним із лідерів партизанського руху на Закарпатті. Вони діяли спільно з Тканком, організовуючи партизанські загони, які активно діяли проти німецьких та угорських окупантів. За чотири місяці 1944 року їхні загони завдали значних втрат ворогу. Вони знищили понад тисячу солдатів та офіцерів окупаційних військ, підірвали п’ять ешелонів із військовою технікою, а також спалили 40 вагонів. Крім того, партизани захопили безліч трофеїв, що дозволило їм продовжувати боротьбу з окупантами навіть у складних умовах.
Успіхи загонів Тканка і Русина були відчутними на стратегічному рівні. Їхня діяльність не лише дезорганізувала комунікації ворога, але й стала прикладом для інших регіонів України. Партизанські дії в тилу ворога сприяли успішному наступу Червоної Армії, що зрештою призвело до визволення Закарпаття від німецько-угорських загарбників 28 жовтня 1944 року.
Як розгорталась партизанська боротьба на Закарпатті в 1944 році
З наближенням Червоної Армії до Карпат у 1944 році партизанський рух на Закарпатті активізувався. У цей період антифашистський спротив значно посилився завдяки підтримці Українського штабу партизанського руху. У травні 1944 року штаб почав активно готувати організаторські групи для проведення диверсійних операцій і координації опору в тилу ворога. Ці групи були підготовлені до висадки на території Чехословаччини, Угорщини й Румунії, а їх основним завданням було організувати місцеві загони для саботажу та знищення стратегічних об’єктів противника.
До серпня 1944 року на територію Закарпаття та суміжних із регіоном країн було висаджено 32 групи, до складу яких входили 419 осіб. 12 із цих груп було десантовано в Чехословаччину і 8 – в Угорщину. Ці партизанські загони зіграли важливу роль у підтримці наступальних операцій Червоної армії, знищуючи інфраструктуру ворога й сприяючи дестабілізації окупаційних сил у регіоні.
Завдяки цим організованим зусиллям партизанський рух на Закарпатті не лише послаблював позиції нацистських та угорських окупантів, але й зміцнював місцевий опір. Це зрештою сприяло визволенню регіону в кінці 1944 року.
Післявоєнна діяльність та вшанування пам’яті партизанів
Після звільнення Закарпаття від окупантів партизанські загони були розформовані. Однак їхня місія не завершилася. Більшість колишніх партизанів влилися в ряди Червоної армії, продовжуючи боротьбу за визволення інших регіонів.
Одразу після закінчення війни на Закарпатті виникла потреба у відновленні місцевої влади та забезпеченні безпеки регіону. Були створені народні комітети – нові органи місцевого самоврядування, а також народні дружини, які відповідали за підтримання порядку в регіоні та захист населення від можливих загроз. Історики наголошують, що нова влада в регіоні сприяла його добробуту – на відміну від тієї, яка керувала Ужгородом під час Другої світової.
Для вшанування подвигів партизанів на Закарпатті було встановлено низку пам’ятників і обелісків. Зокрема, на полонині Рівній, де висадилася група Олександра Тканка, було зведено обеліск. А тіло Борканюка перевезли до рідного Рахова. На могилі було споруджено пам’ятник, який нагадує про внесок воїна у визволення рідного краю.