Загальновідомо, що основною опорою комуністичного режиму були силові структури й, зокрема, армія, міліція та органи КДБ, пише сайт uzhhorodyes.com.ua. Але часи мінялися, тож, змінювалися і ці особливі структури радянської політичної системи. Мер Ужгорода, Еміл Ландовський, який опинився при владі якраз у важкий переламний момент, згадує у своїй книзі «Ужгород на зламі епох», як він намагався налагодити відносини з силовими структурами та плідно співпрацювати в умовах тотального хаосу. Докладніше про біографію та діяльність першого мера українського Ужгорода — Еміла Ландовського — читайте в статті. 

Як сприйняли зміни військові

В Ужгороді у 1990-1994 роках дислокувалися кілька військових частин, зокрема, мотострілковий та танковий полки. Командири цих частин Сергій Сойнов та Іван Очеретнюк виконували також обовʼязки депутатів міської ради. 

Більшість військових все ж були старої закалки, їм було дуже важко приймати будь-які зміни, тим паче такі кардинальні. 

Був випадок, коли демократичні сили Ужгорода проводили своє зібрання в Будинку офіцерів. Фасад будинку був прикрашений синьо-жовтими прапорами. Це не сподобалося полковнику Сойнову. Він вимагав зняти цю націоналістичну, за його словами, символіку. Звісно, міська влада цього допустити не могла. Тим більше, що на території міста вже керувалися рішенням Ужгородської міської ради про використання національної символіки в місті Ужгороді. Але полковнику цього було мало. Вийшов конфлікт, який мало не закінчився сутичкою з ротою солдатів, що були підняті за вказівкою депутата, полковника Сойнова. У майбутньому цей офіцер займав відповідальні посади в обласній адміністрації, а згодом став керівником управління соціальної служби в Ужгороді. Але тоді йому було важко змінити свої переконання та ставлення до тих чи інших подій.

Зовсім інакше складалися відносини міської влади з керівництвом танкового полку. Командир Іван Очеретнюк був частим відвідувачем міської ради, і не тільки як депутат. 23 лютого 1991 року  Еміла Ландовського та його заступника Бориса Сливку запросили на святкування Дня радянської армії. Мер привітав військових від імені Ужгородської міської ради та вручили подарунки. Під час привітання Ландовський сказав господарям, що дуже хотіли б бачити цей підрозділ першим українським танковим полком. Підполковник Очеретнюк підтримав цю ідею, але у березні 1991 року з Москви надійшов наказ, в якому вказувалося, що його переводять на службу в Забайкальський військовий округ. Згодом після проголошення незалежності України Ландовський написав листа міністру оборони України Морозову, який допоміг полковнику Очеретнюку повернутися в Україну і служити рідній державі. Пізніше, в березні 1992 року, полковник Очеретнюк дав велике інтервʼю тижневику «Карпатський край» під назвою «Ми Росії не присягнемо». 

Згодом, весною 1992 року, біля обласного драмтеатру з українськими патріотами-офіцерами було організовано прийняття присяги на вірність Україні всіх бажаючих офіцерів та солдатів запасу.

Статтю про 128 закарпатську бригаду читайте за посиланням.

Міліція та нова реальність 

Нормальні робочі контакти склалися у мера та його команди з міським керівництвом відділу внутрішніх справ і насамперед підполковником Володимиром Цаньком. Зрозуміло, були й проблеми. Все ж таки варто зазначити, що починали всі співпрацювати при радянській системі, з середини 1990 року до незалежності було ще цілих півтора року. Міліція залишалася в цей час досить слухняною репресивною меншиною. Була історія, коли міліціонери рвали українські прапори біля каплички відомого ужгородця Михайла Михайловича Лучкая. Не показала себе міліція з позитивної сторони і під час відомих подій у серпні 1991 року, а згодом і у жовтні 1991 року під час подій, що розгорталися навколо будинку обласної ради, яка була блокована демократичними силами. Міліція і тут стала на боці консервативної обласної ради. Виходило так, що вчора Україна була чужою, а сьогодні на колінах уже їй присягають. Так було, і це правда. Багато хто не міг це зрозуміти та прийняти. 

Зближення Ужгородської міської ради та МВС

З часом відносини мерії та міліції стали більш конкретними та цілеспрямованими. Особливо це відчулося після проголошення незалежності України. Проблеми, які виникали, намагалися спільно вирішувати. Міська влада допомагала фінансами та оснащувала технічними засобами. Рішенням міської ради був створений фонд «Правопорядок». 

Завдяки вжитим заходам, при підтримці трудових колективів та окремих громадян, за два роки розробили та ввели в дію низку програм, придбали компʼютери для ДАІ, кримінального розшуку, відділу віз та реєстрацій, відділу охорони. Крім того, було придбано магнітофони, фотоапарати, відеокамеру та відеомагнітофон. Було оновлено автопарк, придбано автотранспорт для карного розшуку, слідства, відділу охорони, медвитверезника.

Великою та значною подією було створення загонів муніципальної міліції. Ці підрозділи утримувалися за рахунок місцевого бюджету. Тільки протягом 1991 року з міського бюджету було виділено понад 300 тис. крб, 11 квартир, 11 телефонів. Згодом підрозділи муніципальної та екологічної міліції виросли до 120 осіб. Це була суттєва підтримка міській владі. Керував цим підрозділом досвідчений кадровий офіцер — майор Олександр Логвин. Велику допомогу в роботі цього підрозділу надавав депутат, полковник міліції Петро Трачук. 

Мерія повністю підтримувала міську міліцію і в питанні щодо скасування незаконного рішення облвиконкому, на підставі якого виключно вольовим рішенням від міської міліції було відібрано приміщення і передано обласній раді профспілок.

6 травня 1991 року в Україні було створено Управління боротьби з організованою злочинністю.

Згодом міська рада підтримала ініціативу керівництва міського відділу міліції в необхідності будівництва основного корпусу (адмінприміщення). Також міська рада допомогла міліції встановити дружні контакти з відповідними підрозділами міст Будапешта, Прати, Дармштадта, ці звʼязки підтримуються до цього часу.

Як мерія працювала в той час з КДБ та СБУ

Непрості відносини у міської ради завжди складалися КДБ. 

Але 20 вересня 1991 року Верховна Рада України прийняла постанову «Про створення Служби національної безпеки України». Цією ж постановою було ліквідовано Комітет державної безпеки УРСР. 25 березня 1992 року — офіційна дата створення української спецслужби. У цей день Верховна Рада прийняла закон «Про Службу безпеки України». І невдовзі особовий склад СБУ склав присягу на вірність народу.

Після цього стосунки міської ради з послідовниками КДБ значно поліпшилися, особливо коли цю службу в області очолив Арзен Михайлович Ухаль. Ландовський з цим полковником був знайомий раніше, коли він був прикріплений до кафедри для написання кандидатської дисертації. Тож всі одразу спрацювалися. Припинилися провокації, які організувало старе КДБ проти демократичної міської ради. 

Ось як Еміл Ландовський згадує про Ухаля:

«Сам Арзен Михайлович родом із с. Великий Бичків Рахівського району. Після закінчення у 1952 році Великобичківської середньої школи працював вчителем на Рахівщині, служив в армії. У 1962 році після закінчення історико-філологічного факультету Архангельського інституту був запрошений на службу в органи державної безпеки. У 1972-1975 роках навчався в аспірантурі, захистив кандидатську дисертацію. Багато років провів у навчальних закладах органів державної безпеки на викладацьких та керівних посадах. Людина із великим досвідом, патріот України, допомагав нам у нелегкий час становлення нашої держави і я особисто йому вдячний за підтримку, яку весь час відчував».

Арзен Ухаль зробив великий внесок у розвиток незалежної української держави. Помер він у 2021 році. Справжній чоловік, офіцер, генерал, декан, чоловік, батько пройшов, прожив довге життя, як належить. З Богом у серці, чесно, правдиво, мужньо, стійко, з великою любов’ю до близьких і підлеглих, до всіх своїх справ, до Закарпаття, до України. До останніх днів радів та пишався, що Україні вже 30 років.