Мер завжди вважався обличчям будь-якого міста. Більше того, саме від мера залежить, як саме місто буде розвиватися. З мером обговорюються основні моменти, наприклад, що побудувати, де саме, куди більший зробити акцент на побудову спортивних майданчиків чи наукових товариств. Тому вибір мера міста деякі ставлять в один ряд із виборами президента країни. Петро Сова віддавав просто всього себе цій професії та дуже любив Ужгород, хоч і дуже недовго був мером. Коли народився Петро Сова? Яке життя було у цієї прекрасної людини? І що він такого зробив для міста? Про це і йтиметься у статті на uzhhorodyes.com.ua.
Ранні роки життя Петра Сови
З‘ явився майбутній мер 11 липня 1894 року в селі Гайтівка Шариського комітету на Пряшівщині (у наші дні ця територія належить державі Словаччина). Батько хлопчика був священником, який одружився з дівчиною, на 10 років молодшою від себе, на ім’я Ганна. У цій родині з’явилися на світ браття Михайло та Петро. Саме в другого сина були неабиякі здібності до навчання, зокрема йому дуже легко вдавалося вивчати мови. Мовою, на якій спілкувалися його батьки, була русинська, але він в ідеалі знав угорську та словацьку, а згодом він також опанував грецьку, російську і латину. Хлопчик у дуже юному віці залишив батьківську хату. Вже у десятирічному віці він вступив до гімназії у місті Бардейов, звідки згодом перейшов навчатися до Пряшівської гімназії, яку закінчив у 1913 році. Вже в поважному віці Сова розповідав про ті часи. За його словами, під час навчання в гімназії, щоб трохи зекономити грошей, проживав у органіста. Там він кожного ранку мав роздмухувати міхи для музичного інструменту.
Закінчивши своє навчання з червоним дипломом, Сова приймає рішення здобути вищу освіту та обирає для себе професію юриста. Тому того ж 1913 року він приїжджає до Будапешта, де він йде на юридичний факультет одного з місцевих університетів. В ті далекі часи в Австро-Угорській імперії зародився рух проти монархії, до якого вирішив приєднатися і майбутній мер Ужгорода. Достеменно невідомо, які були причини його рішення вступити в антимонархістський рух. Багато хто з істориків припускає, що це сталося через усвідомлення того, що Австро-Угорщина проводила жахливу для слов’ян політику. Річ у тім, що австрійці вважали всіх слов’ян нижчим народом і навіть не приховували цього. Членство Петра Сови в цьому об’єднанні тривало менше ніж рік. За участь у забороненій організації Петра заарештували, а також виключили з навчального закладу та посадили до в’язниці міста Пейч. Петру Сові в ситуації, що склалася, можна було лише поспівчувати, адже якби на суді його визнали зрадником, то на нього б чекало або ув’язнення, або навіть показова страта.
Тут Петру Сові дуже пощастило, адже почалася Перша світова війна. Юнаку дозволили продемонструвати свою відданість вітчизні та спробувати свої сили на фронті, а тому відправили його до лав армії. Але ще юному Петру пощастило і вдруге. На перевальному пункті в Ужгороді Петро раптово захворів на жовтяницю і тому його товариші залишають його в лазареті.
Полон та закінчення війни
Петро Сова недовго брав участь у військових діях. Його практично у першій же битві взяли в полон, після чого він досить довгий час пробув у чужих краях. Він прожив у Києві, потім у Таганрозі та зрештою в Саратові.
У 1919 році Сова залишає Саратов і вирушає шукати можливість повернутися додому. Приїхавши в Україну, зупинився на якийсь час у селі Зозулинцях під Києвом, а через згодом вирішив, що все ж таки хоче повернутися з полону. Чому він не захотів залишитися в Україні насправді сказати важко. Батьки Петра на той момент померли, тому повертатися йому не було до кого. Якийсь час Петро чекав, доки військкомат заповнить потяг полоненими, які хотіли б повернутися додому. 8 травня 1919 року потяг привіз колишніх полонених до Ужгорода. Невелике місто сподобалося Петру Сові, а коли він дізнався, що його брат працює сільським вчителем у Закарпатській області, він вирішив, що саме Ужгород стане його новою домівкою. В той момент Закарпаття увійшло до складу Чехословацької Республіки. З міста виїхали багато мешканців, зокрема інтелігенція, тому роботи було дуже багато. Перш ніж Петро Сова зміг оселитися в Ужгороді, він мав віддати ще кілька місяців життя військовій службі. Ця військова підготовка проводилася у регіоні Чехія. 1 листопада 1919 він влаштувався викладачем біології в ужгородську гімназію, де працював з багатьма чудовими педагогами. Пробув він на посаді вчителя до 1922 року.
У 1922 році Сова йде працювати радником старости міста. На цій посаді він пропрацював цілих 16 років, поки до Ужгорода у 1938 році не повернулися угорці.
Як же Петро Петрович зміг стати мером міста? Все досить просто. Після закінчення Другої світової війни та захоплення Закарпатської області Радянським Союзом Петро Сова особисто прийшов до міського управління та повідомив військовим, які там були, що він радник старости та готовий до роботи. Завдяки такій ініціативі Петра не тільки ухвалюють, а й одразу роблять головою Народного Комітету Ужгорода, що в ті часи дорівнювало нинішній посаді міського голови. Звичайно, пропрацював він недовго, лише рік, але став на посаду у найважчий час, коли місто після війни тільки починали відбудовувати. Саме він визначив вектор Ужгорода на майбутні десятиліття.
Ужгородський будинок першого мера
Звичайно ж, через те, що Сова досить довго проживав в Ужгороді, у нього мав бути свій будинок. Про нього знає навіть мало ужгородців, не кажучи вже про туристів. Він розташований на вулиці Лайоша Кошута та Капушанська – недалеко від чехословацького району з приватною забудовою Старий Ринок, що належав будівельному кооперативу Svepomoc.
Будинок Сова збудував у період з 1931-1932 років. Кошторис будівництва становив 118 000 крон, що досить велика сума для того часу. Фасади будівлі містять типові для стилю ар-деко гострокутні сандрики та фронтони. Яскравий акцент споруди – крайова лазня зі шпилем.
Будівлю спроєктувала та збудувала фірма А. Pisch a J. Hopta, яка належала Дюлі Гопті та Андрію Пішу.
Інша діяльність Петра Сови
Крім своїх досягнень у сфері політики, Петро Сова також був істориком та археологом. Навіть незважаючи на те, що мало хто знає про цей бік його особистості, все ж таки він досяг величезних результатів у цій галузі. Наприклад, у 1937 році в Ужгороді Петро Сова відкрив одне з слов’янських поселень в урочищі Галаго, в кар’єрі цегельного заводу «Керамос». Результати археологічних розкопок, а також окремі знахідки з різних районів міста були опубліковані у невеликій книжці «Стародавній вік Ужгорода», яка побачила світ у 1943 році. Тут Сова представив опис артефактів та доклав кілька фотографій з Галаго. Крім великої кількості уламків зафіксовано дві цілі вази, в яких знаходилися спалені кістки – горщики-урни з товстими стінками, відігнутими назовні вінцями з косим зрізом та сферично опуклими боками. Ці роботи, за припущеннями Петра Сови, були виготовлені на гончарському колі. Ці посудини орнаментовані хвилястими та горизонтальними лініями у верхній половині. Також Петро Сова під час цих розкопок виявив намисто, два жорна та скроневе кільце. Фахівці угорського національного музею визначили, що вази належали древнім угорцям, але працівники празького національного музею категорично не згодні з цим. Всупереч своїм колегам, вони вважають, що ці вази належали слов’янам X – XI століть.