Хто керував Ужгородом під час Другої світової війни і до чого це призвело

Друга світова війна сприяла тому, що дуже змінилися кордони на політичній мапі світу. Закарпаття перед її початком називалось Підкарпатською Руссю. На нього претендували різні країни, напруга навколо цієї території зростала. Головні гравці на політичній арені світу, Адольф Гітлер і Йосип Сталін, розпочали своє запекле змагання за привласнення чужих територій і домінування в Європі. А хто тоді керував нашим регіоном і до чого призвело їхнє панування? Хто був героєм, а хто колаборантом? Про це – далі на uzhhorodyes.com.ua. 

Політична ситуація в Підкарпатській Русі та Чехословаччині перед Другою світовою

На кінець 1930-х років Німеччина стала головною силою, яка активно діяла на міжнародній арені й готувалась до завоювань. У цьому їй допомагали Англія, Франція та Італія. Припускають, що їхні лідери жадали нападу Німеччини на Радянський Союз. 1938 рік став катастрофічним для Чехословаччини, у складі якої перебувала Підкарпатська Русь. На ці землі претендували Угорщина, Румунія та Польща, що створювало додаткову загрозу.

29-30 вересня 1938 року в Мюнхені відбулася конференція за участю керівників чотирьох держав – Німеччини (Гітлер), Італії (Муссоліні), Франції (Даладьє) та Англії (Чемберлен), на якій вирішувалася доля Чехословаччини. Результатом цієї конференції стало те, що Судети передали Німеччині, що стало початком серйозних територіальних змін у Центральній Європі.

Зміни в керівництві 

9 жовтня 1938 року губернатор Підкарпатської Русі Константин Грабар був звільнений з посади, і на його місце призначили Івана Парканія. 11 жовтня Рада міністрів Чехословаччини погодилася на створення Ради міністрів Підкарпатської Русі, першим прем’єр-міністром якої став Андрій Бродій. Однак 26 жовтня його було звільнено за доносом, заарештовано й ув’язнено в празькій тюрмі “Панкрац”. Тоді прем’єр-міністром Підкарпатської Русі став Августин Волошин.

Віденський арбітраж і що було далі

2 листопада 1938 року відбувся Віденський арбітраж, згідно з яким Чехословаччина під тиском передала Угорщині 12 400 кв. км Південної Словаччини та частину Підкарпатської Русі, включаючи міста Ужгород, Мукачево, Берегово та прилеглі населені пункти. Це рішення мало значний вплив на політичну карту регіону та призвело до переміщення адміністративного центру регіону до Хуста. 

10 листопада 1938 року угорські війська під командуванням генерала Новаковича вступили в Ужгород, де підняли угорський державний прапор над Ужгородським замком. Місто було перейменовано на Унґвар, і нова угорська адміністрація почала діяти під керівництвом мера Імре Пелчарського. Подробиці цього часу окупації описані тут.

Через декілька днів до Ужгорода прибув Міклош Козма, ставленик регента Угорщини Міклоша Горті. Його місія полягала в тому, щоб зміцнити нову адміністрацію міста та встановити тісні зв’язки з Руською національною радою, яка перебувала під керівництвом Стефана Фенцика, Михайла Демка, Олександра Ільницького та інших.

Карпатська Україна була повністю окупована після боїв 15 березня 1939 року біля Хуста. 17 березня край став частиною Угорщини під назвою Підкарпаття, а Унґвар – його адміністративним центром. Таким чином, Закарпаття стало ареною активних бойових дій ще до офіційного початку Другої світової війни. На Красному полі загинуло близько тисячі вояків Карпатської Січі. Протягом війни закарпатці воювали у складі різних армій. 7 100 чоловіків служили в чехословацькій армії, 20 тисяч – у радянській, понад 50 тисяч – в угорській, а близько тисячі – у німецькій.

Регентські комісари та новий мер Унґвара

Керівництво краєм безпосередньо до Другої світової та під час неї здійснювали регентські комісари: спочатку Жигмонд Перені (з 17.07.1939 по 12.09.1940), а потім Міклош Козма (з 12.09.1940 по 7.12.1941). З кінця 1941 по 1944 рр. регентським комісаром Підкарпаття був Вільмош Томчані, а у квітні 1944 року, у зв’язку з наближенням радянських військ, він передав управління краєм генералу Андрашу Вінце.

Тим часом мером Унґвара в 1939 році став доктор Ласло Мегаї, який народився в цьому місті, але деякий час жив і здобував вищу освіту в Будапешті. Мегаї був активним членом місцевої угорської громади, очолював Ужгородське молодіжне товариство Fraternitas (Братерство) і мав проугорські погляди.

Роль і доля деяких діячів: герої чи колаборанти?

У березні 1939 року Олександра Ільницького призначили радником регентського комісара. У 1939–1944 роках він був членом верхньої палати угорського парламенту та редактором кількох видань. Після встановлення радянської влади за співпрацю з Угорщиною Олександра репресували органи КДБ, присудивши 20 років каторги. У 1947 році Ільницький помер у Томську за загадкових обставин.

Андрій Бродій, колишній прем’єр-міністр автономного уряду Підкарпатської Русі, також був депутатом нижньої палати угорського парламенту. Під час угорського режиму він не боявся відстоювати право русинів на автономію. За це Бродій був заарештований органами КДБ і розстріляний в Ужгородській тюрмі.

Депутатом верхньої палати угорського парламенту в 1939-1944 роках був доктор Стефан Фенцик, який створив загони “чорнорубашників” для дестабілізації Карпатської України, теж прагнучи отримати автономію для русинів. У 1941 році він опублікував книгу “Підкарпатська автономія і питання національних меншин”. Коли в місто зайшла радянська армія, його заарештували, а 31 березня 1945 року розстріляли в Ужгородській тюрмі. 

Михайло Демко, радник муніципалітету з економічних питань, також був депутатом нижньої палати угорського парламенту. У 1945 році його заарештували й засудили до розстрілу за колабораціонізм.

Одним із найвідоміших закарпатців, які взяли участь у бойових діях Другої світової війни, був Михайло Стренк. Русин-українець, сержант Корпусу морської піхоти США, став героєм, піднявши прапор США над островом Іодзіма. Цей момент став символом союзницької перемоги та увійшов в історію як одна з найвідоміших фотографій війни.

Як бачимо, у ті часи, якщо ти мав будь-які політичні переконання, важко було уникнути звинувачень у колабораціонізмі. Усе залежало від того, хто зрештою прийшов би до влади. Діяв принцип, характерний для війн: якщо ти не за нас, то проти нас.

Деякі наслідки постійних змін влади

Ось лише деякі наслідки того, що влада постійно змінювалась.

• Перейменування вулиць і площ Ужгорода. У 1939 році вони стали угорськими, а з 1944-1945 років – радянськими.
• У 1941 році до Ужгорода приєднали Радванку, де також відбулися зміни назв вулиць. 
• 27 червня 1943 року на площі Другетів урочисто відкрили пам’ятник Іоанну Х Другету, знесений радянською владою в 1945 році.
• Демографічні зміни. У 1938 році населення Ужгорода складало 22 624 особи, у 1941-му – 35 251, а в 1944-му – лише 17 261. Зменшення чисельності населення пояснюється мобілізацією чоловіків до угорської армії та їх відправленням на Східний фронт, де багато з них загинуло або потрапило в полон.

А що було в той час із єврейським населенням? Є свідчення, що воно зазнало геноциду на Закарпатті, як і в інших регіонах. Місцем для гетто перед відправленням євреїв до концтаборів було влаштоване на Ужгородському цегельно-черепичному заводі на Минайській вулиці.

Історик Юрій Славік додає наступну інформацію. Унаслідок Голокосту майже вся єврейська громада регіону була знищена. Євреї, які становили значну частину населення Закарпаття до війни, підпадали під репресії та депортації, зокрема в табір Аушвіц, де більшість із них загинула. Зі 115 тисяч євреїв Закарпаття лише близько 10 % під час Голокосту вижили. Однак Юрій Славік також зазначає, що, попри поширений антисемітизм, Закарпаття було одним із небагатьох регіонів, де під час Другої світової війни не відбувалися єврейські погроми.