Вже минуло понад 175 років від знаменитої «весни народів» — серії революцій, що прокотилися низкою європейських країн, пише сайт uzhhorodyes.com.ua. Вперше повстання спалахнуло в січні в Італії, потім перекинулося на Францію і Німеччину, відтак охопило різні землі імперії Габсбургів, зокрема Угорщину. kolyba.org.ua досліджує, яку роль відігравав Ужгород у цій боротьбі мадярів за незалежність.
Початок Угорської революції
15 березня 1848 року делегація угорського парламенту вирушила до Відня, щоб передати петицію, ухвалену на основі програми Лайоша Кошута. Того ж дня почалося повстання в Пешті. Войовничо налаштовані студенти та міська інтелігенція оточили адміністративні заклади та скинули муніципальну владу. Повстання швидко розповсюдилося всією країною, скоро буремні події дійшли й до території сучасного Закарпаття.
Повстанці у Пешті вимагали проголошення рівності громадянських прав, створення відповідального уряду, щорічного скликання парламенту, введення свободи друку, загального оподаткування й суду присяжних, звільнення селян та унії з Трансильванією.
Король Фердинанд V бачив, що ситуація у всій Європі доволі напружена, допомоги чекати не було звідки, всі мали клопоти всередині своїх країн. Тож він поступився повстанцям.
Залучення до революції закарпатців
27 березня 1848 р. в Ужгороді на центральній площі (нині площа Корятовича) офіційно відзначали повалення монархії та проголошення незалежності. Здавалося, там зібралося все місто. Під загальне схвалення активісти спалили опудало імператора. Влада в місті перейшла від чиновників казенної домінії до революційно налаштованої інтелігенції.
В Ужгороді було створено загін національної гвардії. Не встигли його організатори завітати до гуртожитку учительської семінарії по вул. Капітульній, щоб залучити у свої ряди молодих амбіційних хлопців, як студенти вже зустрічали їх на порозі революційними піснями. В перші ж дні з Ужгорода та прилеглих сіл до гвардії записалися 1800 осіб.
Взагалі тільки в Ужанському та Березькому комітатах до «Ребілії» — революційної армії Кошута — приєдналося 3 600 осіб.
Найпідготовленіші та найсміливіші відправилися займати оборону проти австрійської армії, інші забезпечували порядок у самому Ужгороді. Основний загін національної гвардії був розташований у дворі жупаната.
Спроба Закарпаття здобути автономію
Всюди відбувався хаос. Це був дуже влучний момент для українців, щоб скористатися можливістю, та спробувати здобути незалежність або хоча б які поважні права.
Цим і скористався Адольф Добрянський, який в той час очолював закарпатську інтелігенцію.
Він вів переговори про долю українців з угорською та австрійською владами. Угорський революційний уряд Лайоша Кошута був категорично проти автономії Закарпаття, австрійці ж дали згоду на відокремлення українських земель.
В січні 1849 року Добрянський з великою делегацією відвідав австрійського імператора Франца-Йосипа і поставив вимогу об’єднати в один край українців Закарпаття та Галичини. У Львові цю ідею теж підтримали. Там тоді стала виходити перша українська газета «Зоря Галицька», яка опублікувала велику статтю Олександра Духновича «Про становище русинів в Угорщині».
Прихід російських військ та встановлення австрійської влади
Навесні 1849 року в Ужгороді почали ширитися розмови про те, що ось-ось прийде російська армія.
Імператор Франц Йосип, втративши всяку надію впоратися з повсталими, звернувся до російського царя Миколи І з проханням про допомогу. Російський цар насправді боявся, що революція може поширитися і на його землі, Тому він спорядив для придушення повстання народних мас Угорщини 100-тисячне військо під командуванням генерала І. Пашкевича.
У селах на Закарпатті тоді спорудили так званий солом’яний телеграф — декілька веж із соломи, які мали підпалювати при наближенні армії та сигналізувати про це вогнем у сусіднє село. Рівнина, починаючи від Чинадійова, була вся порита окопами. Біля Пасіки встановили гармати. На Верецький перевал зігнали багато людей з сокирами та завалили прохід зрубаними деревами. Врешті-решт оголосили загальну мобілізацію — всі мали збиратися до Сваляви, прихопивши рушниці чи іншу зброю. Очолювати колони з сіл мали місцеві священники. Проте багато селян побігли ховатися у гірських лісах, по селах лишилися діти, старі й жінки.
У серпні росіяни таки перейшли Верецький перевал, розчистивши його усього за дві години, і пішли на Мукачево. Наближалося Успіння Богородиці, тому паралельно з армією до мукачівського монастиря рухалися і численні прочани. Якихось конфліктів між армією і місцевим населенням не виникало. До Ужгорода російські війська вступили 1 вересня 1849 р.
І. Сільвай згадував, що всі «вільно розмовляли з москалями і без труднощів розуміли їхню мову». Дітлахи приносили до військового табору яблука, сливи, горіхи, які тієї осені дуже вродили. Командири наказали відкрити вʼязницю. За підводи та продукти армія розраховувалася золотом і сріблом. У краї було відновлено австрійську владу.
Хоча революція в Угорщині 1848-1849 років і зазнала поразки, проте залишила глибокий слід в історії Угорщини, в тому числі й Закарпаття. Але найголовнішим соціальним результатом угорської буржуазної революції було скасування кріпосного права, а з ним і відкриття шляху до розвитку нових капіталістичних відносин.
Статтю про історію Ужгорода читайте за посиланням.
Друга спроба здобути українську незалежність
І знову нестабільна політична ситуація сприяла поновленню спроб отримати довгоочікувану незалежність Закарпаття. На початку жовтня 1849 року Адольф Добрянський організував нову делегацію до Відня, яку прийняв австрійський імператор. Делегація вимагала створити окремий край, відокремити певну територію для місцевих українців. На цій території повинна діяти своя адміністрація, працювати українські школи, гімназії, академії, видаватися українські газети тощо. Від планів обʼєднання з Галичиною поки довелося відмовитися, бо австрійці поставилися до цього вороже.
В результаті таки було створено окремий Ужгородський державний округ, до якого входили приблизно території сучасної Закарпатської області. Добрянського призначили радником начальника цього округу. Пізніше він планував перетворити його на автономний Руський округ.
25 листопада 1849 р. Адольф Добрянський, виступаючи в жупанаті, вперше зачитав австрійську конституцію місцевою українською говіркою, почав видавати офіційні документи та відозви рідною мовою. Його брат — Віктор Добрянський, шкільний інспектор Ужгородського округу, запровадив українську мову в школах, отримав дозвіл на відкриття «руської гімназії».
У 1850 році у Будапешті почала виходити газета «Вісник для русинов Австрійської держави», яку видавали галичани та закарпатці. Будитель Іван Раковський у ній писав:
«Мало ще часу минуло, відколи почали знатися з галицькими нашими родичами, а що далі, то ясніше бачимо, що один дух народності, один намір устремлінь».
Олександр Духнович же у звернутому до львівського єпископа Г. Яхимовича вірші «Голос радості» писав:
«Бо свої то за горами — не чужі,
Русь єдина, мисль одна у всіх в душі».
В Ужгороді почали зʼявлятися руські назви вулиць та таблички. Все частіше назва міста звучала як «Ужгород», а не від угорської «Унгвар».
Та 28 березня 1850 року Руський округ ліквідували. Ця подія увійшла в історію як «ужгородська катастрофа».
Докладніше про військові сторінки історії Закарпаття читайте в статті.