Війна, про яку зі смутком розповідали дідусі й бабусі, не оминула й нас. Ще до 24 лютого 2022 року більшість українців просто-таки не повірили б у реальну можливість повномасштабного вторгнення, пише uzhhorodyes.com.ua. Але сталося зовсім не так, як то гадалося! Спочатку було страшно… Так, наче у хвилині перестаєш відчувати ґрунт під ступнями. Те відчуття вам ще б пак знайоме.
Також не зайвим буде відзначити незламний дух української нації: прекрасний іронічний гумор, віра у світло, де його, здавалося б, уже не можливо побачити. Та знаєте, той промінчик сонця ми віднайшли у серцях один одного і саме це допомогло не впасти на коліна в найпохмуріші для країни часи. Сьогодні ми маємо намір розповісти трішки про те, як же змінилося життя міста із часів повномасштабного вторгнення, себто за останні 3 роки. Ви з нами?
Дивовижні факти про місто під час війни
Розпочнемо із того, що комендантської години тут просто-таки не існує. Повітряні тривоги в Ужгороді рідкісні явища, а обстріли весною 2022 року були лише одноразовою акцією в закарпатському регіоні. Мабуть, для сучасності це щось фантастичне!
Молодь в Ужгороді продовжує жити як колись, та й ночі не є для ужгородців в’язницею. Хоч і, чекаючи рідних з передової, не найспокійніше на серці без винятку кожному.
Кажуть, таке затишшя обґрунтоване насамперед територіальним розташуванням регіону. Адже Закарпаття близьке до європейських країн (членів ЄС, НАТО), а це, ясна річ, спричиняє протекцію неймовірних краєвидів. Гірський ландшафт також має вплив на безпечність цієї території, тоді як відсутність надважливих стратегічних об’єктів просто-таки забезпечує містянам спокійне життя.
Вирушивши до Закарпаття в пошуках тиші, люди з різних куточків української землі привезли із собою нові традиції та звичаї. Нація об’єдналася!
Ужгородці та переселенці: допомога, вигода чи конфлікти
Мусимо зазначити, що в такому випадку поєднуються усі три фактори в варіативних співвідношеннях. Наявність допомоги, вигоди й конфліктів створює в цій місцевості чимало метушні.
Місцеві часто не задоволені різким збільшенням населення в місті, але й не відмовляють в допомозі потерпілим від війни. За даними джерел населення міста зросло на 35%. Коли раніше в Ужгороді проживало близько 115 тисяч осіб, то станом із 2022 року сюди вимушені були перебратися більш ніж 30000 переселенців. Це спричинило тиск на медичну, освітянську, транспортну сфери послуг і відповідно – дискомфорт у буденному житті містян.
Помітною зміною стали зокрема ціни на нерухомість в Ужгороді, оскільки з періоду початку повномасштабного вторгнення люди прагнули знайти умовно безпечний куточок для себе. Таким чином купити чи орендувати житло в столиці дешевше в порівнянні з ужгородським.
Проєкти, що чіпляють душу
Волонтерство, та й взагалі об’єднання людей в такі непрості часи, – це беззаперечне геройство. Близькість закарпатського регіону до Європи спричинила не тільки своєрідний захист, а й змогу ще більш допомогти, транспортуючи гуманітарку, автомобілі й зброю на фронт та елементарні медикаменти.
Ще б пак низка проєктів, що дійсно чіпляють душу, реалізуються в карпатському регіоні. Тож ходімо розповімо про деякі з них.
“Босорканя”
Ужгородський проєкт із такою незвичайною назвою покликаний здійснювати надважливу місію – ремонтувати та конструювати дрони для потреб фронту. Учасники проєкту зазначають, що босорканя за переказами народів Карпат – це відьма. Але ж, знаючи міфологію, зрозумілим стає, що відьми бувають не лише злими. Так-от, саме ця босорканя прагне захистити нашу націю, оберігаючи від ворожої навали.
“Пов’язані”
Як ми вже й зазначали, чекати близьких із фронту надзвичайно важко. Фактично це щось подібне до затишшя перед бурею. Намагаючись стримати емоції чимало людей шкодять собі ще більше, адже потім просто-таки зриває дах і владнати таке самопочуття завдання не з легких.
Проєкт “Пов’язані” створений з метою зрозуміти, вислухати та допомогти не впасти у відчай. Зорганізований тут простір точно не має на меті судити чи певним чином нашкодити.
“Тут можна не триматись” – саме ця фраза зустрічає кожного у творчому терапевтичному просторі, та й, слід зазначити, вона ще б пак влучно описує весь сенс проєкту “Пов’язані”.
“Поверни мене з війни”
Кажуть, хочеш жити, вмій крутитись. Так чому б це не застосувати на рахунок хореографії? Хіба пізно вчитися танцювати під дощем? Напевно, не одні ми такої думки, адже існує воістину прекрасний проєкт “Поверни мене з війни”.
Тут щотижня професійні хореографи Віталій Ерфан і Вікторія Запрудська навчають поранених, демобілізованих військовослужбовців, а також волонтерів, мистецтву танцю. Досвід попереднього аналогічного проєкту, а саме “Запроси мене з війни”, був успішною реабілітацією наших героїв.
Маючи пару чи ні, ви все одно маєте змогу долучитися. Головне – це бажання!
Підсумовуючи все сказане нами, продовжуйте жити, сміятися, любити попри все. Адже які б обставини сьогодення нас не застали просто бути людиною – це вже геройство.