Закарпатський край багатий не лише на унікальні краєвиди, а я не менш – на прекрасних людей, пише сайт uzhhorodyes.com.ua. Можна розповідати численні легенди й міфи, а вповні реальним стає віднайти таку ж дивовижну історію життя закарпатця! От до прикладу сьогодні ми хочемо познайомити вас із політичним діячем Михайлом Бращайком.
Всі ми були дітьми, еге ж?
Так-от, народився маленький Михайло в сім’ї вчителя греко-католицької церкви 14 жовтня 1883 року в селі Балажер (укр. – Балажієво) Берегівського району. Коли хлопчик підріс, настав, ясна річ, час йти до школи. Народна школа у селі Нанкова й стала його першим місцем навчання. До речі, це теперішня територія Хустського району, а не Берегівського. Цікаво, чому ж змінилося місце проживання родини? Все просто, адже такий переїзд спричинила зміна роботи батька.
Поступово для нього відкрилися двері ще двох навчальних закладів, а саме Мармарош-Сиґетської та Ужгородської гімназій.
У пошуках себе, або ж як пройшли студентські роки юнака
Коли настав час здобувати спеціальну освіту, Михайло без особливих сумнівів вирішив пов’язати власне життя із правознавством. Відтак тернистий шлях освітянства він продовжив у Віденському університеті, а дещо пізніше – у Клузькому.
1913 рік – саме той, що здійснив ще одну мрію Бращайка! Нарешті він склав адвокатські іспити й зумів створити контору в Рахові. Щоправда, в період з 1913 по 1918 чоловік став військовим армії Австро-Угорської імперії.
Активна громадська позиція Михайла Бращайка
По завершенню кровопролитних подій Першої світової війни, мусимо зазначити, розпалася ще одна монархія – Австро-Угорська. Власне в той період з 1913 по 1918 розпочалася активна громадська діяльність Бращайка на підтримку українців та активізацію прихильності меншин до нашого славного народу.
Станом на 1919 рік Михайло перебирається до Ужгорода, який, як і загалом вся територія Закарпаття, став складовою частиною Чехо-Словацької республіки. Тут Бращайко відновлює улюблену адвокатську справу, відкривши канцелярію, що діятиме аж до 1939.
Та не зайвим буде наголосити, що чоловік мав не менш активну громадську позицію, адже, безпосередньо, за його участі засновувалися і розвивалися осередки захисту прав простолюдинів. Таким чином Михайло, його брат Юлій й Августин Волошин зорганізували Руську хліборобську партію, що у 1923 почала називатися Християнсько-Народною.
Звичайно, його розум не міг обійти діяльності широковідомого товариства “Просвіта”. Станом на 1923 видав власний твір “Тарас Шевченко”, а в період із 1932 по 1938 працював над закарпатською газетою “Українське слово” в ролі редактора.
Станом на 1938 рік був обраний послом Сойму Карпатської України – першого законодавчого органу автономного карпатського краю.
Чоловік виконував функції публічного нотаря, тоді як його брат Юлія, який, як ви можете зауважити, теж був причетним до політичних справ, – адвоката. На світлині нижче ви можете побачити того самого старшого з братів Бращайків – Юлія.
Варто зауважити, саме Михайло Бращайко є автором законопроєкту про назву, мову, герб, прапор і гімн Карпатської України (затвердили одноголосно 15 березня 1939 року). Цей день в історії також запам’ятався маніфестом про проголошення незалежності Карпатської України, до прочитання якого головний герой сьогоднішньої оповідки має безпосереднє відношення.
Переслідування, незламність та кінець життя
Коли карпатський край окупувала Угорщина, Михайла заарештували. Опісля звільнення той продовжив працювати. Цього разу як голова сирітської комісії у Мукачеві (1939-1940) та Хусті (1940-1944).
В період з 1944 по 1945 Бращайко став спеціалістом у відділі уповноваженого Народної ради Закарпатської України у справах юстиції, а впродовж наступних чотирьох років – адвокатом міського суду. На цьому чималий кар’єрний шлях Михайла Михайловича завершується, адже він вирішує здобути новий особливий статус — пенсіонер.
Він помер в Ужгороді станом на 5 січня 1969 року. Його тіло спочиває на Кальварії.