Друга світова війна була жахливою. Мільйони смертей, сотні тисяч зруйнованих доль, десятки знищених великих міст. Все це є наслідки Другої світової. Але державам та областям необхідно було якось жити далі та відновлювати те, що було знищено. Закарпаття не стало винятком із цього списку. Безумовно, війна майже не зачепила місто, проте його інфраструктура та прилеглих до нього сіл вимагала ремонту. Люди в свою чергу мали навчитися жити по-новому. Вектор розвитку Закарпаття розгорнувся на 180 градусів, а люди мали звикнути до нових умов. То що відбувалося на Закарпатті після закінчення Другої світової війни? Як жили люди? І що тут зводилося після війни? Про це і йтиметься у статті на uzhhorodyes.com.ua.
Чому склалася така ситуація?
У 1938 році було проведено Віденський арбітраж, за яким Німеччина обговорила передачу їй Чехословаччини з Великобританією, Францією та Італією. На основі цього договору Чехословацька республіка поступилася південною третиною Словаччини та півднем Карпатської України (нині Закарпатська область) на користь Угорського королівства. Але Словаччина та Карпатська Україна вирішили не миритися з такою долею. 14 березня Словацька Республіка та Закарпаття оголосили про свою незалежність.
Августин Волошин став керівником новоствореної держави. Угорщина відреагувала введенням військ. 18 березня опір Закарпаття був повністю зламаний і регіон опинився під керуванням Угорщини. 23 березня Угорщина окупувала деякі частини східної Словаччини на захід від Карпатської України. Згодом Угорщина оголосить війну СРСР, а через деякий час почне програє в цій війні.
Входження Закарпаття до складу УРСР
Після того, як у листопаді 1944 року під час Другої світової війни радянські війська зайняли територію Закарпаття, у Мукачеві було сформовано маріонетковий прорадянський “національний комітет Закарпатської України”. Народ із Закарпаття не хотів залишатися у Чехословаччині, бо більшість мріяла приєднатися до українських земель. Тому національний комітет висловив бажання відокремитися від Чехословаччини. Через два місяці тривалих переговорів 1 лютого 1945 року чехословацька делегація була змушена погодитись із радянським контролером над Карпатською Україною. 29 червня 1945 року в Москві підписали радянсько-чехословацьку угоду, в якій були прописані умови виходу Закарпатської області зі складу Чехословацької республіки. Цікаво те, що делегація від України взагалі не брала участі в цих перемовинах. Так чи інакше, цей договір допоміг Україні об’єднати всі землі разом.
Крім того, за цим договором Чехословаччина погодилася передати у володіння Радянського Союзу місто Чоп та територію площею 250 кілометрів квадратних із шістьма селами навколо, які не входили до складу Закарпаття в той період. В обмін на це Радянський Союз зобов’язався передати село Лекарівці, яке у 1946 році відійшло до Словаччини. У листопаді 1945 року Чехословаччина та СРСР ратифікували договір.
30 червня 1945 року 7 сесія Верховної Ради РРФСР ухвалила закон про возз’єднання Закарпатської України з Українською РСР. Тоді ж регіон проголосили Закарпатською областю у складі УРСР. Площа області склала 12,9 тисячі квадратних кілометрів, а чисельність населення на той момент склала 900 тисяч осіб. На цьому було завершено формування північно-західного кордону України.
Репресії місцевого населення
Звичайно ж, не всі були задоволені приходом радянської влади. Репресії були й у період війни, але після закінчення це все в рази посилилося.
Протести розпочалися в Ужгороді. Мітингувальники робили навіть цілі листівки з написами “Смерть комунізму” та “Смерть Сталіну”, а потім розносили містом. Звичайно ж, це була одна з причин, чому людей відправляли до в’язниць. Чому люди цим займалися? Кожен мав свої причини. Але з інтерв’ю, яке у людей брали після розвалу СРСР, багато хто був проти заснування колгоспів, колективізації, а також переслідування інших людей. Хтось не міг швидко адаптуватися до нових умов та банально голодував, хтось просто не хотів жити в СРСР, а хотів назад, щоб регіон передали Чехословаччині.
Спочатку метою каральних органів стали жителі Закарпаття, які мали німецьке та угорське коріння, а згодом усі ті, кого торкнулася колективізація, зазнавали гонінь, також влада переслідувала греко-католицьких священників, прихильників Чехословаччини та націоналістів. Загалом зазнали гонінь ті, хто був не згоден з владою. Також після репресій вищезазначених переслідували й колишніх громадян Чехословаччини.
Людей у повоєнний час відправляли до трудових таборів у Магадані, Норильську та багатьох інших відомих місцях подібного типу.
Проблемою багатьох було те, що кордони між СРСР і Чехословаччиною були закриті. Багато колишніх громадян Чехословаччини, які мали до цієї держави якийсь стосунок або відчували приязнь хотіли якнайшвидше тікати із Закарпаття. Це сталося після того, як радянська влада посилила репресії, а радянізація пробиралася у все більшу кількість сфер життя пересічних громадян. Сталося це в період з 1946 по 1947 роки, та багатьом стало доходити, що проживання на Закарпатті кардинально відрізнятиметься від життя в часи чехословацької влади.
Саме тому сотні людей хотіли нелегально перетнути кордон і найчастіше їх заарештовували. За спробу нелегально перетнути кордон люди отримували від 15 до 20 років позбавлення волі.
Розвиток Закарпаття після війни
Насправді народні комітети проводили просто величезну роботу у сфері економічного життя краю. Відразу почалося відновлення знищеного угорцями народного господарства. Почалася реконструкція кустарних підприємств, розширювався їх обсяг виробництва, створювалися нові підприємства та цілі окремі галузі промисловості.
На Закарпатті практично нічого не було після війни. Демонтовані та виведені з ладу підприємства, підірвані мости та тунелі, була вивезена або ж спалена вся деревина, а також знищені пилорами та інші деревообробні об’єкти.
Для забезпечення промислового розвитку Закарпаття з усіх куточків Радянського Союзу направили цілі ешелони з обладнанням, машинами та різною іншою технікою для нових фабрик та заводів. Комуністи хотіли якнайшвидше ліквідувати промислову відсталість Закарпаття.
Допомога трудящим Закарпаття у будівництві соціалістичної економіки з перших днів після возз’єднання набули форми послідовної та всебічної радянської господарської політики.
Плануючи надати якомога більшої допомоги Закарпаття у розвитку економіки, комуністична партія з 1946 року розпочала виконання четвертого п’ятирічного плану розбудови та розвитку народного господарства СРСР. Хоча були певні труднощі та особливості у будівництві виробництва та фабрик у Закарпатській області. Головною проблемою була відсутність кваліфікованих господарських та інженерно-технічних кадрів. Саме тому й приділялася така величезна увага області, яка була включена нещодавно. Лише за період 1946 року до Закарпатської області було надіслано близько 100 фахівців із абсолютно різних сфер промисловості. Закарпаття намагалися розвинути якомога швидше, адже його також планували зробити такою собі вітриною, що показуватиме ідеал комуністичного життя.