Українська армія, після повномасштабного вторгнення Російської Федерації, виступила як основна складова національної безпеки та оборони. Саме рівень армії підкреслив статус України на міжнародному рівні. Завдяки відданості та героїзму українських військових, країна змогла витримати тиск агресора та залишитися незалежною, пише сайт uzhhorodyes.com.ua.
За часів незалежності країни армія переживала різні події. Спочатку ніхто не розумів, що ж буде далі, адже все відбудовувалося із чистого листа, а далі трапилося так, що Україні довелося роззброюватися у зв’язку з підписанням Будапештського меморандуму. Можна сміливо сказати, що після прожитих 90-х років все знову почалося із чистого аркуша у військовій галузі.
Розвиток та модернізація української армії стали пріоритетом вже після подій 2014 року. Саме тоді Російська Федерація анексувала Крим та окупувала дві області України. Відсутність боєздатної армії продемонструвала неготовність до підступних дій географічних сусідів, а це означало лише одне: що треба було посилювати відновлення бойового складу та техніки ЗСУ.
За кілька років українська армія розширилася та стала набагато сильнішою за всю історію існування. 24 лютого 2022 року оборонна спроможність України довела всьому світу, що можна протистояти навіть такому противнику як Росія. Протистоять ворогу і бійці 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади Закарпаття, яка вже кілька років вважається однією з найпотужніших бригад Європи.
Історія створення
128-а гвардійська мотострілецька дивізія, а саме так вона називалася спочатку, була створена у 1991 році. Першим командиром став генерал Віктор Гречанінов, який народився у Литві, але оголосив про підтримку української державності. Вже 19 січня 1992 року особовий склад дивізії склав присягу на вірність народу України. Змінилася і назва, а саме замість мотострілецької її назвали механізованою.
Це були перші кроки у створенні власної армії в Україні, тож військові формування зазнавали постійних реформ. Дивізія знаходилася в Мукачеві, але постійно входила до складу різних військових округів. Довгий час залишалася складовою 38-го армійського корпусу Прикарпатського військового округу ЗСУ.
27 травня 2000 року дивізії був вручений Бойовий прапор та присвоєння почесного найменування “Закарпатська”. Так, згідно з указом, дивізію назвали 128-мою гвардійською механізованою Закарпатською двічі Червонопрапорною дивізією Західного оперативного командування ЗСУ.
Через рік військовослужбовці 128-ї дивізії брали участь у ліквідації наслідків паводка на Закарпатті. Тодішнього командира генерала-майора Геннадія Воробйова та начальника інженерної служби Василя Сапугу нагородили орденом “За мужність” III ступеня.
У 2004 році армія знову переживала реформу. 128-му дивізію переформували на 128-му окрему механізовану бригаду. Здавалося, що у ті часи Міністерство оборони займалося лише перейменуванням бригад та дивізій. Згодом на 128-му бригаду чекала ще одна зміна назви. З 2012 року вона називалася 34-ю окремою гірсько-піхотною Туркстансько-Закарпатською двічі Червонопрапорною бригадою, але вже через кілька місяців їй повернули попередній номер – 128.
Антитерористична операція
На початку військових дій на сході України воїни 128-ї бригади були відправлені в райони Лисичанська, Сєвєродонецька та Рубіжного в Луганській області. У 2015 році військовослужбовці закарпатської бригади брали участь у боях під Дебальцевим. 21 січня за командуванням старшого лейтенанта Романа Жоватіна відбили атаку росіян на опорному пункті “Льоха”, змусивши ворога кинути техніку та втекти з поля бою.
Бійцям закарпатської бригади довелося утримувати позиції на опорному пункті поблизу села Санжарівка. Це був бій на висоті 307 метрів. Саме ця висота давала хороші позиції з погляду на введення боїв на далекі дистанції. Ціною великих людських втрат Санжарівку було утримано. З цієї позиції 128-ій бригаді довелося 25 січня через наплив великої кількості російської окупаційної армії.
У 2018 році бригада отримала свою нову назву та нову символіку. Відтак військове формування має назву 128-а окрема гірсько-штурмова бригада.
Бої за Дебальцеве
Не можна обійти ті події стороною, адже саме 128-ма бригада була в самому пеклі тих кривавих боїв. 21 січня 2015 року бійці 128-ї бригади та 17-ї танкової бригади зупинили наступ російської мотострілецької бригади під селом Санжарівка. Українські військові завдали великих збитків російським окупантам, які у битві втратили близько 100 військовослужбовців та 28 одиниць техніки. Здавалося, що росіяни взагалі не були готові до такого розвитку подій. Слід зазначити, що у бої за Санжарівку українські військові не втратити жодного солдата.
Бій на висоті 307,5 метрів на опорному пункті “Валєра” був дуже важким. Українські війська відбивалися і довго утримували цю позицію. Проте танк російських загарбників на повному ходу влетів у лінію оборони ЗСУ і розчавив 3 військовослужбовців. У підсумку відступ українських військових не завершився без втрат. Загальна кількість загиблих – 7. Аж 5 полеглих служили у складі 128-ї закарпатської бригади.
Відчувши, що отримали перевагу, російські військові перекинули у бік Дебальцевого ще більше військової техніки та живої сили. 28 січня майже 40 танків пішло на прорив українських позицій. Бійці 128-ї бригади змогли знищити близько 30 із них. Також був розбитий і диверсійно-штурмовий підрозділ “Вагнер”. Але вже на той час це була лише маленька перемога.
29 січня російські війська з танками та піхотою увійшли до Вуглегірська. За місто зав’язалися бої. За кілька тижнів російські окупанти перекидували до міста цілі загони, які у підсумку вдарили з тилу. З дня в день у Вуглегірську точилися жорстокі бої. Тут оборону тримав батальйон “Світязь”. Вже 1 лютого було повідомлено, що частина міста перебуває під контролем терористів. За підрахунками розвідки на той момент поблизу Дебальцевого було близько 3500 військових із Росії. Така кількість військової присутності противника давала невтішні прогнози.
8 лютого російські війська зайняли позиції над селом Логвинове. Це був у підсумку найважливіший крок у боях за Дебальцеве, адже таким чином була перерізана головна магістраль сполучення Дебальцевого з українськими тилами. Вже 14 лютого ворог почав обстрілювати місто з Градів. Українські військові опинилися у пастці, а місто Дебальцеве перетворилося на руїну.
18 січня українські військові почали виходити з Дебальцевого. Без втрат залишити котел не вдалося. За даними Генерального штабу Збройних Сил України, всього у боях на тому напрямку загинули 179 солдатів.
Хто командував бригадою у зоні АТО?
З 2014 року командиром бригади був призначений Сергій Шаптала, який і вивів 128-у бригаду з Дебальцевського пекла. 18 лютого 2015 року був нагороджений Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, а також отримав звання Героя України. 28 липня 2021 року був призначений начальником Генерального штабу ЗСУ, де працював до 9 лютого 2024 року.
У 2017 році командира Шаптала у 128-ій бригаді замінили на Сергія Собка, який служив разом зі своїм командиром та був учасником боїв за Дебальцеве. Собко ще на початку війни у 2014 році показав свої керівні здібності, адже саме його батальйонна група із десантниками 95-ї бригади взяла стратегічний плацдарм Савур-могила. Сергій Собко навіть став героєм фільму “Рейд. Сила нескорених”. Командир має звання Героя України.
Восени 2019 року новим командиром 128-ї бригади був призначений Євген Коростельов. З початку вторгнення російських військ в Україну він брав участь у боях за визволення Сєвєродонецька та Лисичанська. Також він був учасником боїв за визволення Слов’янська, Дебальцевого та Краматорська. На жаль, Коростельов був командиром закарпатської бригади лише кілька місяців. У листопаді 2019 року він отримав поранення поблизу Новотроїцька, як виявилося згодом — смертельне. Євген Коростельов помер 19 листопада.