Кожне місто, наскільки б великим воно не було, завжди починалося з малого. Були першовідкривачі, першопрохідники, засновники, політичні та культурні діячі, письменники, оратори і прості робітники. Всі вулиці, будинки, ліхтарні стовпи, парки, сквери, дороги були збудовані та прокладені кимось і за чиєюсь вказівкою. І Ужгород не є виключенням з цього правила. Точну хронологію цього старовинного міста тяжко відстежити, але тим не менш дуже цікаво. То коли з‘явилися перші згадки про місто? Хто творив його історію? І чому ж Ужгород має саме таку назву? Про це і йтиметься у статті на uzhhorodyes.com.ua.
Рання історія Ужгорода
У IX столітті більш укріплене городище-замок на Замковій горі перетворилося на ранньофеодальне місто-поселення, ставши своєрідним центром новоствореного слов’янського князівства. Очолив цю новостворену державу князь Лаборець. На заході князівство межувало з Великоморавським князівством, але на півдні з Першим Болгарським царством. Можливо, що Ужгородське городище деякий час входило до їхнього складу. У 894 році угорські племена під керівництвом Алмоша та військового вождя Арпада протягом чотирьох днів штурмували фортецю міста, в якій прийняв бій Лаборець зі своїм військом. На превеликий жаль, сили були нерівні, тому князь та його військо були перебиті. Саме городище було спалене, але через деякий час знову відбудовано вже новими господарями та в новому місці. Після приходу угорців навколо замку починає розвиватися та розширюватися невеликих розмірів місто. У 1086 році Ужгород був атакований половцями та, зокрема, ханом Кутеською, але взяти його вони не змогли. У 1241-1242 роках татаро-монгольські племена під керівництвом хана Батия спалили місто. Нове місто за наказом угорського короля Бели IV в 1248 році будують у новому місці, приблизно там, де нині розташований мікрорайон Горяни. Тут також звели нову фортецю і поряд з нею церкву Горянська ротонда.
Подальша історія Ужгорода
Незважаючи на те, що всю територію Закарпатського краю, в тому числі й Ужгорода, було захоплено Угорщиною, історія міста зафіксувала факти, коли давньоруські князі повертали його в лоно власної держави. Упродовж 1281-1321 років Ужгород, як і багато інших закарпатських міст, входили до складу Галицько-Волинського князівства, яке очолював син Данила Галицького Лев. Саме цей син вважався наймогутнішим нащадком Данила. Тільки за правління Юрія Львовича, користуючись слабкістю Галицько-Волинського князівства, угорці змогли повернути собі Ужгород.
Одним з найдавніших літописів є Аль-Ідрісі, який датується 1154 роком і вважається найдавнішим письмовим джерелом, в якому згадується Ужгород. Саме завдяки цьому літопису стає зрозуміло, що місто з часів свого заснування і до кінця Першої світової війни мало зовсім іншу назву, а саме Унгвар. Назва походить від призначення міста, а саме «фортеця, укріплення, замок». З цього стає зрозуміло, що Угорщина насамперед розглядала Ужгород як одну із головних фортець. Звичайно, в істориків викликає сумніви, наскільки назва міста угорська, а наскільки слов’янська. Так, наприклад, у першій половині XIX століття Іван Раковський вважав, що назва Унгвар більш слов’янська, ніж Ужгород, і походить від такого слова як Уг, що означає південь, бо річка Уж тече саме у південному напрямку. Загалом дискусії навколо назви точаться досі, правда в XXI столітті вже не такі серйозні.
Ужгород за часів правління Другетів
З 1322 по 1691 рік Ужгород належав родині Другетів, які прийшли до Угорщини на початку XIV століття з Італії в супроводі правнука одного з останніх Арпадовичів та майбутнього короля Карла Роберта Анжуйського. Одна частина міста належала Пилипу Другету, а друга – Яну Другету.
Після 1320 року в Ужгороді збудовано міст, довкола замку селяться ремісники, селяни, замкові слуги, місто перетворюється на центр торгівлі. У 1327 році після смерті Філіпа Другета його майно повністю успадковує брат Янош, який став радником короля, а згодом у 1330 році і жупаном комітатів Земплін і Унг.
У 1380 році місто отримало право на проведення щотижневої ярмарки, яку постійно організовували аж до радянських часів. У XV столітті Ужгород був невеликим містечком у північній Угорщині, де був військовий гарнізон, фортеця, мешкало кілька десятків дворян, безліч торговців, різного роду ремісники та понад 30 кріпаків.
Не дивлячись на все це, історики вважають, що період із XIV по XVIII століття, тобто чотири століття поспіль, в Ужгороді були темні часи. Хоча у 1430 році місто отримало привілеї від короля, проте продовжувало залишатися невеликим за територією та населенням. У 1514 році місто взяло активну участь у селянській війні під керівництвом Д. Дожі, за що угорський уряд називав Ужгород бунтарським містом. Бунтарський дух Ужгород проніс крізь століття і навіть наприкінці 1648 року, коли біля стін ужгородського замку з’явилися загони запорізьких козаків під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Ужгородці не залишилися осторонь і під час національно-визвольної війни 1703-1711 років під проводом Ференца Ракоці ІІ. З приходом у 1711 році в Ужгород австрійського війська місто було розорене, пограбоване та спалене. Лише у другій половині XVIII століття розпочинається активне реформування міста.
Період ХХ століття
8 травня 1919 року Центральна Російська Народна рада ухвалила в Ужгороді рішення про приєднання Закарпаття до Чехословацької Республіки на правах автономії. Доля краю вирішувалася на Паризькій мирній конференції. 10 листопада 1919 року учасники вирішили включити Закарпаття до щойно створеної Чехословацької Республіки, а 18 листопада І. Брейха був призначений адміністратором області. Ужгород став столицею Закарпатської області, що значною мірою вплинуло на господарське та культурне життя краю. У місті тоді діяло безліч громад, що допомагали йому розвиватися дуже швидко в культурному плані. Протягом періоду між Першою та Другою світовими війнами тут творили видатні культурні діячі, такі як В. Гренджа-Донський, А. Волошин, Ю. Шерегій, С. Сабол та безліч інших. Величезним внеском у розвиток освіти та культури міста несли О. Ольжич, О. Олесь, С. Черкасенко. Місто просто з величезною швидкістю намагалося наздогнати європейських сусідів.
11 жовтня 1938 року було сформовано перший автономний уряд Підкарпатської Русі, який очолив Бродій, проте вже 26 жовтня закарпатського прем’єра заарештували як агента Угорщини, тому новий кабінет очолив О. Волошин – лідер українського визвольного руху. Хоча, звісно, про це на той момент ніхто не знав. На жаль, політична ситуація на Закарпатті різко змінилася після рішення Віденського арбітражу 2 листопада 1938 року. Підписані угоди говорили про те, що на користь Угорщини відійшли Берегове, Мукачеве і, звичайно, Ужгород із прилеглими до них районами. О. Волошин був змушений перенести столицю Карпатської України до Хуста. Саме у цьому місті 15 березня 1939 року відбувся Сейм, який проголосив Карпатську Україну незалежною державою. Через 3 дні після цього територію, незважаючи на героїчний опір захисників, було окуповано угорськими військами. 11 листопада 1938 року війська Угорщини увійшли до Ужгорода, щоб контролювати порядок. У місті ліквідували багатопартійну систему, яка була сформована за часів Чехословаччини. Натомість пішла активна підтримка проугорських партій.
27 жовтня 1944 року до Ужгорода увійшли війська 4 Українського фронту, а після рішення з’їзду Народних комітетів Закарпатської України 26 листопада 1944 року возз’єднання з Україною. 22 січня 1946 року Закарпатську Україну було реорганізовано на Закарпатську область, а Ужгород у свою чергу закріпив за собою статус обласного центр.