Закарпаття ще з давніх-давен був ласим шматочком для багатьох держав. Це й не дивно, адже тут просто величезна кількість сировини. Сіль, ртуть, поліметалеві руди, вугілля та, звичайно ж, деревина. Тому не дивно, що абсолютно всі хотіли захопити та використати закарпатську сировину та населення в своїх цілях. А Угорщина взагалі вважала цю територію споконвічно своєю, адже упродовж тривалого часу Закарпаття входило до її складу. Тому нікого не здивувало, що в період Другої світової війни Угорщина оголосила про свої права на Закарпаття та за першої ж можливості окупувала його. То як же Угорщині вдалося окупувати Закарпаття? Що там відбувалося у цей період? І що про це думали самі закарпатці? Про це і йтиметься у статті на uzhhorodyes.com.ua.
Що відбувалося у ХХ столітті?
Сен-Жерменський договір, який був підписаний 10 вересня 1919 року, відносив Підкарпатську Русь (нині Закарпаття) до території русинів на південь від Карпат. Цим договором Підкарпатську Русь включали до складу Чехословаччини, яка зобов’язалася створити на цій території самоврядну одиницю, яка повинна мати найширше самоврядування, сумісне з єдністю держави. Також чехословацький уряд зобов’язався створити спеціальний Сейм та забезпечити всім мешканцям повний захист їхнього життя та свобод.
На період 1924 року в Підкарпатській Русі проживало 17% угорців, 3% чехів, 3% румунів, 1% німців та 62% українців.
Передача Закарпаття Угорщини
6 березня 1939 року лідери Італії, Франції, Великобританії та Німеччини ухвалили рішення про остаточну ліквідацію Чехословаччини. Згідно з затвердженим планом, передбачалося, що німецькі війська окупують Богемію та Моравію, Угорщина за рішенням договору окупує Карпатську Україну, а Словаччина проголосить незалежність під протекторатом Німеччини.
12 березня 1939 року через свого посла у Берліні Деме Стояї Угорщина отримала дозвіл на окупацію Закарпатської області. Для розв’язання питання із Закарпаттям в уряду була лише доба після проголошення, яке запланували на 14 березня 1939 року.
Начальник угорського генштабу Генрік Верт просив надати йому щонайменше тиждень на підготовку до вторгнення, побоюючись зустріти серйозний опір з боку чехословацьких військ. Однак такі терміни не влаштовували найвище керівництво. Тому угорські воєначальники були змушені вкотре прискорити підготовку до атаки своєї армії на Карпатську Україну. Угорська королівська рада, яка зібралася 13 березня, дала розпорядженню Г. Верту бути готовим до операції протягом 12 годин. У терміновому порядку до чехословацького кордону підвелися війська, в основному новобранці, які пройшли лише тритижневий курс військової підготовки.
Через дуже короткий термін угорське командування не мало можливості провести повноцінну мобілізацію резервістів. На це знадобилося б, за підрахунками командування, близько 72 годин.
Підготовкою та всім ходом військової операції керував начальник гарнізону у Мукачеві, командир 8 корпусу генерал-лейтенанта Ференца Сомбатгеї та командир 1 гірської бригади полковник генштабу Олойош Белді, який очолив Карпатську групу загальною чисельністю 40 тисяч осіб. Цю групу було спеціально сформовано для окупації Закарпатської області.
До баталій на Закарпатті також залучили нерегулярні формування “Собот Чопотік”, “Рондеш гарди”, а також гвардії “чорносорочечників” Стефана Фенцика. Чисельність цих підрозділів становила приблизно 1-2 тисячі осіб.
Вранці 14 березня 1939 року угорські війська за допомогою іррегулярних сил не оголосивши війну перейшли кордон із Чехословаччиною. Бойові дії, які відбувалися того дня, не мали характеру загального повноцінного наступу, а мали характер прикордонних сутичок, щоб пробити певні ділянки фронту.
На кордоні оборонялися два батальйони чехословацької прикордонної охорони, до складу яких входили закарпатці. Їм допомагали частини 12 чехословацької дивізії, загони Карпатської Січі та жандармерії.
Ранковий наступ угорської кавалерійської бригади з Мукачева у напрямку Сваляви мав на меті розрізати 12 чехословацьку дивізію навпіл і таким чином змусити її якнайшвидше капітулювати. Але його успішно відбив перший батальйон 36 піхотного полку.
Завдяки протитанковим гарматам та чотирьом бронетранспортерам чехословацькій армії вдалося тимчасово відбити противника на початкові позиції, перешкоджаючи обходу з флангів. Внаслідок запеклого опору чехословацьких сил протягом 14 березня 1939 року всі атаки угорської армії на свалявському напрямі були безрезультатними.
Але зрештою до наступного дня чехословацькі війська вдалися до тактичної оборони та організовано відступали до Польщі, Румунії та Словаччини. Серед командування спостерігалась паніка. Через відсутність чітких вказівок нерідко відбувалися ситуації, коли рішення про відступ федеральних військ видавалися із запізненням.
Протистояння Закарпатської області
“Карпатська січ” поповнила свій склад добровольцями, переважно демобілізованими солдатами чехословацької армії. Але все одно чисельність цього підрозділу налічувала близько 12 тисяч осіб, та й усі вони були погано озброєні. Незважаючи на це, було ухвалено рішення чинити опір до останнього. Основного удару угорці завдали по лінії Ужгород-Перечин, прагнучи цим відрізати всю Карпатську Україну від Словацької республіки. Угорська армія зіткнулася з дуже сильним опором біля села Горонда, де сотні “січовиків” М. Стійка утримували оборону близько 16 години поспіль.
Кровопролитні бої велися і за міста Севлюш та Хуст, які переходили то до одного боку, то до іншого. Особливо страшний бій розгорнувся на Червоному полі. Опір Карпатської січі міг затягтися на кілька днів, але на допомогу угорцям прийшли поляки, які розпочали наступ на Ужоцький перевал.
Окупація Ужгорода
Після окупації угорська влада почала розробляти плани щодо зміцнення позицій у Закарпатті. Частиною плану було приєднання до регіону південної Галичини. У липні 1941 року Західна та Східна Галичина були об’єднані у Генеральне Губернаторство, яке підпорядковувалося безпосередньо Німеччині. Будапешт пропонував німецьким політикам розділити Галичину, адже саме цей регіон є серцем українського визвольного руху, який міг становити небезпеку для Німеччини та Угорщини. Але, безумовно, головна причина була зовсім іншою. Угорщина прагнула зміцнити свій вплив на території всього Карпатського регіону та побудувати надійні оборонні рубежі на Сході.
Із самого початку угорської окупації Закарпаття тут деякий час діяла тимчасова військова адміністрація, територія поділена на військові округи. Закарпатською областю керував генерал Новакович. Військова влада була замінена цивільною із створенням посади регентського комісара. Тоді ж місцевість отримала назву Підкарпатська Україна із центром в Ужгороді. Необмежений правитель – регентський комісар, голова угорської громадянської адміністрації на Закарпатті, був призначений особисто Горті. Війна продовжувалась цілих чотири роки, але лінія фронту проходила досить далеко від лінії фронту. Місто все одно постраждало, але це вже відбулося у 1944 році. Саме тоді лінія фронту підійшла вже до Закарпатської області.