Життя в Ужгороді під час нацистської окупації

Осінь 1938 року була важким випробуванням для Ужгорода та всього Закарпаття. Через місяць після ганебної Мюнхенської змови нацистські верховоди зібралися у Відні, де 2 листопада продиктували нові умови Чехословаччині: частину територій вона повинна була віддати Угорщині. Від Закарпаття відходили Ужгород, Мукачево та Берегово з навколишніми селами, пише сайт uzhhorodyes.com.ua. Але на цьому все на закінчилося. У своїй книзі «Місто над Ужем» І. Гранчак та В. Пальок розказують, як переживав Ужгород роки нацистської окупації.

Загарбання Угорщиною Закарпаття у 1939 році

Загарбавши Ужгород, хортисти (соратники регента Угорського королівства Міклоша Хорті) негайно провели обшуки на квартирах прогресивних діячів, заарештували сотні активних робітників, представників передової частини інтелігенції, закрили двері клубів й бібліотек, Робітничого будинку й редакцій прогресивних газет, наказали знищити прогресивну літературу. Вся повнота влади перейшла до рук тимчасової військової адміністрації, на чолі якої стояв диктатор — генерал Новакович. 

Угорські нацисти отримали всебічну підтримку з боку щойно створеної Угорської національної ради й Обʼєднаної угорської партії, а також з боку реакційних клерикалів: католицького, уніатського і протестантського духівництва.

Метою Угорщини було перетворення захоплених міст в базу загарбання всього Закарпаття. Щоденно в Ужгород, Берегово та Мукачево прибували нові військові частини. Створювалися нацистські добровільні загони чорносорочечників.

Школи, лікарні та інші громадські приміщення перетворилися в казарми. 21 листопада 1938 року із спеціальною місією до Ужгорода прибув ідеолог нацистів М. Козма, який підтримував тісні звʼязки з буржуазно-націоналістичними діячами Закарпаття. За його вказівкою «Руська національна рада» — зборище реакціонерів усіх відтінків, очолених Фенциком, Демком, Стойкою, Ільницьким та іншими, — звернулася до угорського уряду з проханням захистити українське населення, прийняти його до складу Угорщини.

Усе Закарпаття було загарбане в березні 1939 року. Після цього влада нацистів у місті Ужгороді, який залишався головним адміністративним центром Закарпаття, ще більше посилилася. В липні 1939 року була скасована військова адміністрація, її місце зайняли нацистські органи адміністративного управління. На чолі адміністрації стояв призначений Хорті регентський комісар, який практично був диктатором.

Переслідування людей та занепад економіки

Угорські окупанти та їх помічники з числа місцевої буржуазії й землевласників насаджували у місті нові порядки. За донесеннями таємних агентів, яких було направлено в усі установи, навчальні заклади, на промислові підприємства, нацисти систематично проводили обшуки та арешти, ненадійних відправляли в концтабори та вʼязниці. Жорстоко переслідували прогресивних письменників і вчених, активних діячів профспілкового й молодіжного руху. Але особливо ретельно стежили нацисти за комуністами.

За ґратами нацистських катівень загинуло майже 6000 жителів Ужгорода. Понад 2400 осіб нацисти відправили у так звані робочі табори, а понад 8000 — у концтабори.

В роки окупації економіка Ужгорода опинилася у ще важчому становищі. Всі промислові підприємства міста були мілітаризовані. Воєнні коменданти мали необмежені повноваження.

Війна важким тягарем лягла на плечі «трудящих». Низькі заробітки та зростання цін погіршували й без того важке матеріальне становище робітників, міської бідноти, дрібних службовців. В Ужгороді, як і в усьому Закарпатті, «трудяще» населення буквально голодувало. Картки на хліб, цукор, масло стали предметом безсоромної спекуляції.

Активізація підпільного руху боротьби проти нацистів

В умовах окупації Закарпаття угорськими нацистами перед комуністами постали нові важливі завдання з мобілізації «трудящих» та усіх демократичних сил на боротьбу проти кривавого режиму хортистів. Вирішення цього завдання для комуністів Ужгорода ускладнювалося різними обставинами. По-перше, місто було головним адміністративним центром, де перебувала численна зграя нацистів, безпосередніх посланців Хорті. Для їх охорони уряд зосередив не лише військові частини, а й спеціальні служби: таємну політичну поліцію, відділ угорської контррозвідки, прикордонну сторожу. По-друге, значна частина досвідчених партійних працівників або емігрувала, або перебувала у глибокому підпіллі. Загартовані в класових битвах робітники або були відправлені в концтабори, або мобілізовані в армію.

Перші кроки для організації підпільного руху було зроблено на початку листопада 1938 року. Закарпатський крайком, який досі перебував в Ужгороді, переніс центр роботи до Хуста. Для керівництва підпільною роботою в місті залишилася група комуністів: М. Ротман, Д. Армін, О. Бурич, А. Малена. Згодом до них приєдналися Г. Бачо, Й. Фігула, Я. Геді. Всі вони становили ядро Ужгородського підпільного комітету, яке згідно з рішенням крайкому партії, наділялося широкими повноваженнями у розвʼязанні всіх питань організації боротьби проти нацистів.

Одним з перших важливих кроків ужгородських підпільників було створення осередків на підприємствах міста і в навколишніх селах. Ужгородський міськком розташовувався на нелегальній квартирі по вулиці Українській. Друкарня підпільного комітету розміщувалася нелегально по вулиці Мукачівській, де, окрім ротатора, було кілька друкарських машинок.

Підпільники Ужгорода вміло застосували тактику єдиного фронту на практиці. Вони прагнули встановити зв’язки з соціал-демократами. Однак поліція незабаром зрозуміла, що комуністи користуються можливостями легальної роботи соціал-демократів і заборонила діяльність останніх.

Комуністи Ужгорода тісно співпрацювали з комсомольськими активістами. Саме з допомогою відважної молоді поширювалися підпільні видання, підтримувалися звʼязки з іншими підпільними центрами Закарпаття та Східної Словаччини.

Невпинна боротьба та супротив українців

На початку 1939 року в Ужгороді з ініціативи комуністів відновили свою діяльність окремі профспілки, зокрема робітників харчової промисловості, друкарів, будівельників. Поступово налагоджувалася робота окремих культурно-освітніх спілок чи гуртків, у яких брали участь робітники, ремісники, частина інтелігенції.

Одним з головних завдань підпільників було викриття суті хортистського нацистського режиму, показ підступної діяльності буржуазних та буржуазно-націоналістичних діячів, які сприяли встановленню нацистського режиму, поширення правди про міжнародне становище, успіхи Радянської України, заклики до воззʼєднання з УРСР. У цих цілях підпільники Ужгорода використовували не лише усну агітацію, але й друковане слово. Підпільно вони видали кілька номерів газет «Карпатська правда» та «Мункаш уйшаг», випускали листівки та різні бюлетені інформаційного характеру. З весни 1939 року, коли угорські нацисти окупували частину Східної Словаччини, підпільники Ужгорода разом із словацькими комуністами налагодили видання газети словацькою мовою «Наш глас». Також їм вдалося встановити звʼязки з Кошицьким підпільним комітетом, а згодом — з Центральним Комітетом Компартії Угорщини.

Активна робота українських підпільників приносила свої плоди. Щораз більше «трудящих» міста звільнялися з-під впливу нацистських партій і організацій, ставали на шлях опору окупантам.

Населення ухилялося від сплачення податків, виконання примусових робіт. Молодь зривала заходи, що проводилися мілітаризованою організацією «Левенте». На стінах будинків, на огорожах фабрик і заводів часто зʼявлялися написані підпільниками гасла: «Геть нацизм!», «Не хочемо війни!», «Хліба, роботи, свободи!», «Хай живе Комуністична партія!» та інші.

Навесні та влітку 1940 року нацистам вдалося вислідити підпільників Ужгорода. Незабаром кати заарештували 192 осіб. Почалися допити, катування, а потім розправи. Та нацистам не вдалося повністю розгромити комуністичні осередки в Ужгороді: одні пішли в глибоке підпілля і звідти продовжували боротися з ворогами, інші — таємно перебралися до Радянського Союзу.

Ще важчі випробування випали на долю комуністів Ужгорода і всіх «трудящих» в період Другої світової війни. Після того, як нацистська Угорщина вступила в злочинну антирадянську війну, в країні ще більше посилилася політична реакція. Ще більше про ситуацію в Ужгороді під час Другої світової війни читайте в статті.

Розгортання партизанського руху

У 1942 році на Закарпатті починає розгортатися партизанський рух. Спочатку діяли окремі групи, а згодом за допомогою Українського штабу партизанського руху — загони народних месників, які переростали у зʼєднання. В успішних діях партизанів Закарпаття є і частка праці антинацистів Ужгорода. Одні, перебуваючи в еміграції, сприяли підготовці кадрів, інші з підпілля підтримували народних месників. 

З кінця 1942 року активну роботу в Ужгороді проводили комуністи Ю. Турак, Й. Балог, Г. Цакл. Вони налагодили звʼязки з підпільниками окремих міст і селищ Закарпаття, а також з Кошицьким підпільним комітетом. Комуністи Ужгорода поширювали серед «трудящих» антинацистські листівки, які видавала Компартія Угорщини, що діяла в ті роки під назвою «Партія миру». У 1944 році в Ужгороді була створена підпільна група для надання допомоги партизанському об’єднанню О. Тканка, роботу якої очолював І. Керча.

У тому ж році, 27 жовтня Ужгород було звільнено від окупації Угорщини. Статтю про те як прийшла на Закарпаття радянська влада, читайте за посиланням.