Політичні вбивства викликають особливий резонанс у суспільстві. Це не дивно, адже мало того, що такого виду вбивства впливають на політичну обстановку в суспільстві, до того ж люди починають будувати теорії довкола смерті людини. Теодор Ромжа не став винятком із правил. Лише багато років тому люди змогли повністю розгадати це загадкове здавалося б вбивство, коли були розсекречені всі архіви та документи. То ким же був Теодор Ромжа? За що його вбили? І коли це сталося? Про це і йтиметься у цій статті на uzhhorodyes.com.ua.
Ранні роки життя Теодора Ромжі
Теодор (хрещене ім’я – Юрій) Ромжа з’явився на світ 14 квітня 1911 року у селі Великий Бичків у Закарпатській області. На той момент ця територія входила до складу Австро-Угорської імперії. Теодор був дев’ятою дитиною в сім’ї звичайного службовця залізниці Павла Ромжі. Звичайно ж, життя в сім’ї було дуже нелегким, з дев’яти дітей змогло вижити лише п’ятеро: сам Теодор, брат Степан та троє сестер Анна, Христина, Марія.
Крім бідності сім’ї, величезною проблемою також стали постійні війни. Коли хлопчику було всього-на-всього 3 роки, почалася Перша світова війна, яка забрала життя багатьох українців. Закарпаття опинилося у гущі подій. Після її закінчення Австро-Угорська імперія розпалася і хлопчик став жити в зовсім іншій країні. Загалом у Теодора було щонайменше п’ять громадянств за досить короткий період земного життя. Народився він на території Угорщини, став громадянином Чехословаччини, а помер за часів Радянського Союзу.
У рідному селі хлопчик пішов до школи, закінчив початкові чотири класи, після чого продовжив навчання у Хустській державній реальній гімназії, яку закінчив з відзнакою у 1930 році.
Ще в школі хлопець чудово грав у футбол та волейбол, чудово танцював та співав. Ніколи не задирав свого носа, тому на всі канікули приїжджав до рідного селища заради допомоги батькам на фермі. Там він косив сіно, сушив, складав його в стозі, обробляв кукурудзу, квасолю та картоплю. Однак навіть у цей час він був повністю відданий Богу, тому щонеділі читав у церкві рядки з Дій святих апостолів, а також співав у церковному хорі. У ході Божественної Літургії його тенор виразно було чутно серед багатоголосного церковного хору.
Теодор був дуже здібним хлопцем. Ще з юних років він розмовляв русинською та угорською мовами. Окрім мов, які він вивчив ще в дитинстві, також Теодор Ромжа дуже легко зміг опанувати основи чеської, французької та латинської мов. Хоча не мови були його головною перевагою, а точні науки. Викладачі гімназії пророкували хлопцеві кар’єру військового або інженера.
Проте з раннього дитинства Теодор Ромжа відчував покликання до служіння Богу, вивчав Боже слово, мріяв звертати людей до Христа за прикладом молодого монаха-єзуїта східного обряду Василя Буржуа. Тоді цей чернець проходив душпастирську роботу в довколишніх селах, і своїм прикладом заохочував до такої праці. І тому з чудовими рекомендаціями вчителя Хустської гімназії Дмитра Поповича та настоятеля парафії Великого Бичкова Михайла Мочкоша Теодор Ромжа відвідав Ужгородського єпископа Петра Гебея. Він просив прийняття його в семінарію, що не стало ні для кого сюрпризом.
Навчання Теодора Ромжі
З благословення і за підтримки владики Гебея Теодор Ромжа в тому ж 1930 році вступає до Григоріанського університету в Римі, в колегію Германікум-Гунгарікум. Хоча зовсім скоро, а саме у 1934 році, він перейшов у колегію Русікум. Свої філософсько-богословські знання він здобув у Папському Григоріанському університеті.
На Різдво 1935 року Теодор Ромжа був висвячений у диякона болгарським греко-католицьким єпископом Кирилом Степаном Куртевом. Через рік 24 грудня 1936 року він прийняв Таїнство священства в церкві святого Антонія Великого з рук владики Олександра Євреїнова, титулярного єпископа Парійського.
Свою першу літургію Теодор Ромжа служив наступного дня, 26 грудня, під час свята Собору Пресвятої Богородиці, в одному з найшанованіших римських храмів імені Святого Павла, який був збудований над місцем поховання апостола.
У 1937 році Теодор Ромжа здає ліцензіат у Папському Григоріанському університеті з просто феноменальним результатом. Однак богословська освіта та священство не були причиною для звільнення від військового обов’язку в Чехословацькій республіці, і молодий священник був змушений пройти річний курс військової підготовки у Празькому офіцерському училищі. Труднощі та обмеження армійського життя не лякали ще юного Теодора, він сприймав їх як привід духовної вправи у самозреченні. Того ж таки 1937 року юнак повертається додому. Мукачівський єпископ Олександр Стойко доручає йому проводити парафії у селах Хустського району Березове та Нижній Швидкий, неподалік рідного дому. Робота для нього була дуже нелегкою.
Подальше життя Ромжі
Наприкінці літа 1939 року єпископ Олександр Стойко направляє Теодора Ромжу до Ужгородської богословської семінарії для виконання функцій отця-духовника та викладача філософії. Про його діяльність у семінарії збереглися добрі спогади.
У вересні 1944 року Апостольський Престол призначив Теодора на єпископський престол. Єпископська хіротонія відбулася в Ужгородському кафедральному соборі 24 вересня 1944 року.
Єпископське служіння преосвященного Теодора було коротким, але кожна хвилина архіпастирської діяльності була насичена любов’ю до Христа та турботою про те, щоб у вірянах та священниках єпархії підтримати безстрашний дух вірності католицькій церкві. Віра для Теодора Ромжі стала тією міцністю його волі у боротьбі з безбожниками, а також твердинею для непохитної основи, і притулком у важкі хвилини земної подорожі до вічного життя.
Вбивство Теодора Ромжі
Після від’їзду з села Лавки, яке розташовується на Мукачівщині, Теодор Ромжа та його колеги побачили, що на них насувається величезна вантажна машина. Ромжа одразу почав молитися. Вони ледве встигли вигукнути, як в той самий момент автомобіль, спускаючись з гори, на повній швидкості наїхав на всіх. Візочок, який вони везли з собою, від удару перетворився на купу тріски. Помітивши, що всі залишилися живими, нападники підбігли до священнослужителів і стали бити металевими предметами постраждалих.
Чому так сталося? Насправді, доля греко-католицької церкви в Радянському Союзі була вирішена ще в 1939-1941 роках. Ніхто не збирався терпіти греко-католиків у країні, адже їх була меншість.
До речі, після першого замаху Теодору Ромжі вдалося вижити. На дорогу виїхав поштовий автомобіль, а тому нападники втекли. Листоноші відвезли постраждалих одразу до мукачівської лікарні, де їм надавали допомогу до пізньої ночі. У Теодора Ромжі було аж два переломи щелепи. З усіх зубів уціліло лише сім, які до того ж хиталися. Була пошкоджена нога, а також тіло було в численних ранах.
Після першого замаху до Ужгорода були направлені Савченко та Майрановський із наказом убити Ромжу. Неподалік єпископа цілодобово чергували черниці-василіанки, які працювали сестричками. Здоров’я єпископа поліпшилося і небезпеки для життя вже не було. Для проведення операції до лікарні направили нову медсестру, яка і була агентом. Вбитий Теодор Ромжа був вночі 1 листопада, коли головний лікар Бергман сказав усім сестрам зробити обхід, не знаючи, що на це чекали вбивці. Вбили Ромжу уколом з отрутою кураре. Останніми словами Теодора Ромжі стали: “О, Ісусе!”.