Друга світова війна визначила напрямок розвитку як усього світу, так і Європи зокрема. Ця війна стала найважливішою подією ХХ століття. Безліч загиблих, нова карта Європи та Азії, гонка озброєння – це те, чим прославилася Друга світова війна. Але історики дуже рідко дивляться на таку масштабну війну очима пересічних людей. Найчастіше у відео чи статтях розповідається про доблесних генералів, бої, втрату тих чи інших стратегічних міст та поселень. Але як виживали звичайні ужгородці? Що відбувалося на Закарпатті? І як через місто пройшов фронт Другої світової війни? Про це і йтиметься у статті на uzhhorodyes.com.ua.
Передумови початку Другої світової війни
Починаючи з вересня 1938 року, чехословацький уряд внаслідок назріваючого військового конфлікту з військовим блоком країн Осі, запровадив загальну мобілізацію. Звичайно ж, Підкарпатська Русь (нині Закарпаття), що входила до складу Чехословацької республіки, повинна була надати мобілізаційний ресурс. Як зазначали деякі чехословацькі політики того часу, саме Закарпатська область зробила найбільший внесок у створенні армії.
Але період з 1938 до 1944 року був важким не лише з цих причин. Абсолютно всі європейські держави бачили ускладнення політичної обстановки, що призвело до початку Другої світової війни за переділ карти Старого Світу, встановлення світового панування та поневолення багатьох народів. 1938 рік виявився для Чехословаччини дуже несприятливим. Особливо в цьому плані некомфортно почувалося Закарпаття, адже на нього претендували одночасно Румунія, Польща та Угорщина. 30 вересня 1938 року в Мюнхені відбулася конференція за участю керівників чотирьох держав, а саме Франції, Італії, Німеччини та Англії, на якій і була вирішена доля молодої держави – Чехословацької республіки. Було ухвалено рішення передати територію Судет Німеччині.
9 жовтня 1938 року з посади губернатора Підкарпатської Русі було звільнено Костянтина Грабаря, а на його місце призначили Івана Паркана. 11 жовтня Рада міністрів Чехословаччини погодилася створити Раду міністрів Підкарпатської Русі, а першим прем’єр-міністром призначили Андрія Бродія. Але вже 26 жовтня через донос Бродія було звільнено з цієї посади, заарештовано та посаджено у празьку в’язницю “Панкрац”. На його місце призначили Августина Волошина. Цього ж дня телефоном в нього прийняв присягу генералу Яну Сирови, який виконував обов’язки президента республіки.
Лише через місяць після передачі Судетської області відбувся Віденський арбітраж. За цим договором під тиском сильних держав Чехословацька республіка передала Угорщині Південну Словаччину та частину Підкарпатської Русі разом із містами Берегове, Мукачево, Ужгород разом із прилеглими до них населеними пунктами.
Відокремлення Закарпаття
Народ Закарпаття не хотів миритися з цим. 15 березня Карпатська Україна проголосила про свою державну самостійність. Керівником новоствореної держави став той самий Августин Волошин. Угорщина, безперечно, відреагувала негайним вторгненням. Через 3 дні запеклого опору та тисяч вбитих незалежність Закарпаття було зламано та область опинилася під угорським управлінням. Через кілька днів Угорщина анексувала нові частини східної Словаччини на захід від Карпатської Русі.
Угорська окупаційна влада розпочала усунення людей, які були незгодні з чинним режимом. Тисячі українців, особливо інтелігенція, були відправлені до угорських в’язниць, а багатьох молодих українців змушували вступати до напіввоєнної угорської організації під назвою “Левенте”.
У 1939 році було створено Крайовий Провід ОУН “Закарпаття”.
Біженці із Закарпаття
У перші тижні цієї великої війни перетнути кордон було досить легко, адже розділену за пактом Молотова-Ріббентропа Польщу не встигли взяти під повний контроль. Захоплену територію не контролювала ні Німеччина, ні СРСР.
На початку жовтня 1939 року нарком внутрішніх справ УРСР Іван Сєров доповів московському шефу Лаврентію Берії, що щодня кордон у бік Німеччини перетинають близько 50 осіб. Найцікавіше в цій ситуації це те, як українці з Львівської та інших областей бігли у бік Німеччини, так із Закарпаття бігли у бік Львова. Точне число досить важко порахувати, але припускають, що ця кількість доходила до 30 людей на день. Хтось біг через гори, хтось через ліс. Точне число важко порахувати, адже більшість закарпатців була нелегалами.
Лише 14 жовтня до Москви було направлено повідомлення про завершення формування прикордонних частин охорони нового державного кордону. Але навіть тоді залишалося безліч стежок, якими можна було потрапити до СРСР.
Таких біженців під час затримання допитували. Одним із перших затриманих був Іван Сасинець, 25-річний м’ясник з Тячева, який спробував перетнути кордон 29 вересня. Його пояснення було досить простим. Він стверджував, що угорці після окупації Карпатської України почали переслідувати українців, особливо тих, хто був революційно налаштований. Через страх арешту Іван Сасинець нелегально втік до Румунії. Коли ж біженець дізнався про те, що радянські війська окупували Західну частину України, то вирішив вирушити туди для початку нового та спокійного життя.
Ще однією людиною, яка незаконно перетинала кордон і відомості про неї дійшли до наших днів, є 25-річний Семен Тюх. Ця людина була селянином із Синевирської Поляни. Він перетнув кордон 9 жовтня разом із чотирма своїми односельцями. Хоча втікачі навіть не намагалися ховатися – перетинаючи кордон, самі прийшли до міліції, щоб легалізуватися.
Ще одним втікачем був 21-річний Михайло Бігунець, студент Торгової академії Мукачева, який перейшов кордон 2 жовтня, навіть не вночі, а вдень. Він одразу ж подався до села Осмолода до місцевого відділення поліції, бо не вважав, що він щось порушив. На територію Західної України прийшов, як і багато біженців, щоб знайти роботу та влаштувати собі нове життя.
Велику частину українських біженців на той час складали дезертири з окупаційного угорського війська. Багато хто, перебігаючи кордон, скаржився на те, що їх змушували говорити по-угорськи, а тих, хто не підкорявся, били, не давали їжу і всіляко знущалися.
Закінчення війни
5 років Закарпаття перебувало під угорською окупацією. Хто міг втікав, у кого не виходило опинялися в таборах чи в’язницях. Хтось намагався займатися партизанською діяльністю, а хтось зрештою підкорився та адаптувався до нових умов.
Так чи інакше у жовтні 1944 року внаслідок Карпатсько-Ужгородської наступальної операції Карпатську Україну зайняли радянські війська. Відразу розпочалися роботи з будівництва державного апарату управління за радянським зразком.
В цей же період до області було направлено чехословацьку делегацію, яку очолив Франтішек Немець. Метою делегації було якнайбільше людей мобілізувати для служби в чехословацькій армії та підготуватися до виборів у співпраці з нещодавно створеними народними комітетами.
На превеликий жаль делегації, в Карпатській Україні була дуже низька лояльність до чехословацької держави. Саме тому Закарпатська область не приєдналася до Чехословаччини, а увійшла до складу УРСР. З цього моменту історія Закарпатської області кардинально змінилася.